Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

що справа з її одруженням просувається. Моя сестра не знала, і я ніколи їй не скажу, що вони взяли б її з такою самою холодною рішучістю, як узяли мене, якби я не завагітніла, й зґвалтували б її замість мене, поки ця жінка з кам’яним обличчям молилася б, щоб сестра змогла зачати дитину.

      – Ласкаво просимо до Колдгарбера[1], – сказала леді Марґарет, і я подумала, що це влучна назва, бо важко уявити собі більш жалюгідну й недружню гавань. – І до нашої столиці, – провадила вона, так ніби наші дівчата не виросли тут, у Лондоні, поки вона застрягла з маленьким і нікчемним чоловіком у сільській місцевості, її син перебував у вигнанні, а її дім зазнав цілковитої поразки.

      Моя мати оглянула кімнати й побачила на сидіннях біля вікон дешеві подушки, а замість гобеленів на стінах погані копії. Леді Марґарет Бофорт була дбайливою, а точніше сказати нікчемною й вульгарною господинею.

      – Дякую, – відповіла я.

      – Я активно зайнялася підготовкою до весілля, – сказала вона. – Ти можеш прийти наступного тижня й узяти свою сукню в королівському гардеробі. Твої сестри і твоя мати теж. Я вирішила, що присутні будете всі ви.

      – Мені дозволено бути присутньою на власному весіллі? – сухо запитала я, і побачила, як вона почервоніла від роздратування.

      – Я мала на увазі всю вашу родину, – поправила вона мене.

      Моя мати подарувала їй безвиразну усмішку.

      – А як щодо принца Йоркського? – запитала вона.

      Запанувала раптова мовчанка, ніби тріскучий мороз несподівано перетворив кімнату на шматок криги.

      – Принца Йоркського? – повільно запитала леді Марґарет, і я відчула тремтіння в її голосі. Вона подивилася на мою матір переляканим поглядом, ніби сподівалася почути щось жахливе. – Що ви маєте на увазі? Якого принца Йоркського? Що ви говорите? Що говорите ви тепер?

      Моя мати зустріла її погляд безвиразно.

      – Ви не забули про принца Йоркського?

      Леді Марґарет побіліла, як сніг. Я побачила, як вона вчепилася в бильця свого крісла, й нігті на її пальцях побіліли від панічного стискання. Я подивилася на свою матір. Вона втішалася цією ситуацією, як дресирувальник, що дражнить ведмедя довгим залізним прутом.

      – Що ви маєте на увазі? – запитала леді Марґарет надтріснутим від страху голосом. – Ви ж не хочете сказати… – Вона судомно ковтнула повітря, ніби готувалася до того, що їй сказати далі. – Ви ж не маєте на увазі…

      Одна з її леді ступила крок уперед.

      – Ваша милосте, вам погано?

      Моя мати дивилася на цю сцену з неуважною цікавістю – так алхімік може спостерігати за відомим йому перетворенням елементів. Мати короля підвелася, нажахана однією згадкою про принца Йоркського. Моя мати якусь мить тішилася цим видовищем, потім вирішила розвіяти чари.

      – Я мала на увазі Едварда Ворікського, сина Джорджа, герцога Кларенського, – лагідно промовила вона.

      Леді Марґарет, затремтівши, видихнула повітря.

      – А, ви про

1

Coldharbour – холодна гавань (англ.). (Прим. пер.)