Армагед-дом. Марина и Сергей Дяченко

підсіла одна матуся потенційна; двійня в неї буде, чи що, але широке пальто ледве сходиться на величезному животі…

      На вулиці Лідку наздогнало сонце. Вискочило, як бандит із засідки, зазирнуло в кожний куток, у кожну щілину, висвітило бліді обличчя перехожих – переважно жінок на різних стадіях вагітності. Стрибнуло у візочки – і нове покоління замружилося, скривило червоні личка, найстарші потяглися, звільняючи з-під ковдр короткі руки в крихітних рукавичках…

      Лідка підняла голову і глибоко зітхнула.

      Як же осточортів запах пелюшок. Уся кухня завішана випраною тканиною. У Тимура дівчинка, Тимурову дружину звуть Саня, і Лідка більш ніж упевнена, що брат познайомився з нею за тиждень до весілля. Тепер Тимур лається з дружиною і, забуваючись, іноді називає її Яною…

      Лідка закусила губу. Попленталася далі, дивлячись під ноги.

      Янка, Янка. Янка, буркотуха, що вічно відбирала Лідчині іграшки. Лишилася там, у тому циклі. На тій рівнині. Перед тими Воротами. Не вберегли. Усіх – не вберегти…

      Думки про Яну майже не завдавали болю. Текли звично. Тимур назвав Яною свою доньку, а у мами, схоже, буде хлопчик. Цікаво, як вона його назве?

      Батько останнім часом ну просто-таки розквітнув. Хоч приходить із роботи напівмертвий, та після єдиного погляду на мамин живіт – ну просто весна з людиною, весна і шпаки прилетіли… Як здається Лідці, нічого красивого немає в цих животах. Вони потворні. Ну нехай, от народить мама, і Тимур няньчитиме одночасно доньку і братика.

      Вона минула ріг будинку, і вітер подув із новою силою. Лідка підняла плечі, повернулася до вітру спиною, захищаючись від надто дошкульного пориву. Мама не раз натякала, що з маленьким братиком їй знадобиться Лідчина допомога. А Лідка натякала у відповідь, що на неї в цій справі краще не покладатися.

      Вона пройшла повз будівництво. І ще одне. І ще один будинок, відбудований іще восени. Новенькі рами, новенький дах, тільки нижні поверхи старі, цегла потемніла від часу й де-не-де закіптюжена.

      До літа обіцяють остаточно відбудувати швидкісний трамвай. А поки що доводиться діставатись абияк, хоч на попутних машинах…

      Лідка вийшла на перехрестя і підняла руку. Машина зупинилася відразу.

      – У центр? Сідай.

      За кермом був хлопець, чимось схожий на Тимура. Утім, це в тому циклі було заведено казати – «хлопець». У цьому циклі кажуть – «чоловік».

      – По крамницях? – хлопець вів авто звільна, і настрій у нього був чудовий. Саме час поговорити.

      Лідка похитала головою:

      – У гості. До нареченого.

      Ось так. Універсальна фраза. А інакше – Лідка чудово знала! – відразу стають можливими варіанти. «У тебе вже є чоловік? Ти така симпатична жінка…»

      Бо й Лідка в цьому циклі автоматично втратила право називатися дівчинкою чи дівчиною. Вона жінка, а що їй ледве стукнуло сімнадцять – мало кого хвилює.

      Погано бути пізньою дитиною.

      Як там казала мама? «Подумай, Лідо. Дітородний період такий короткий, озирнутися не встигнеш, а він уже пройшов, і тоді вже не завагітніти, ти ж вивчала фізіологію… І залишишся бездітною.