Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

ДУШУ НЕ ТЕРЗАВ ПЕРЕПОЛОХ

      І знову день почався із тривоги…

      Хоча як можна жити без тривог?

      Та спокою все ж хочеться хоч трохи,

      Щоб рівчаки не горбили дорогу,

      Щоб душу не терзав переполох.

      Та, певно, в мене вже така планида —

      Не кожному всміхається вона.

      Хоча душа в три ціпи перебита,

      Та тішить думка, в слово перелита:

      Без молотьби – не матимеш зерна.

      В чому щастя? Пізнаю з роками

      Риси щастя – спільні і не схожі…

      Доторкнуть не зможеш їх руками,

      Роздивитись – певне, теж не зможеш.

      Бо вони – як чародійство пісні

      Чи слова кохання під вербою…

      В чому щастя? – відповіді різні.

      А для мене – просто буть собою.

ВЕРТИКАЛЬ

      Хтось на верхній вертикалі,

      Хтось давно у яму вліз.

      А все інше – то деталі,

      Суміш сміху й тужних сліз.

      Ми живем в епоху ринку:

      Віски п’є високий чин,

      А народ гризе шкуринку

      І запить немає чим.

      Возвелись гучні хороми:

      Мармур, срібло і кришталь.

      Хто і як? – усім відомо —

      Зліз на верхню вертикаль.

      Гляну глибше, гляну далі —

      І сказати хочу вам:

      Ці високі вертикалі

      Піддаються теж на злам.

      Словом втішитися хочу,

      Та воно слабке, на жаль…

      І сміється мені в очі

      Незборима вертикаль.

БЕЗСОННА НІЧ

      Безсонна ніч…

      Тягуча тиша,

      А за вікном – колючий сніг.

      В очах минуле – яскравіше:

      Що зміг зробити, що не зміг.

      Я намагаюсь відшукати

      У споминах мажорний звук.

      Та все ж багато, ой, багато

      Дісталося душевних мук.

      Життя рельєфні колорити

      Зашторила якась пітьма.

      І серце хочеться відкрити.

      Але кому? Таких нема.

      Згадались болі і провини —

      Гіркі, як грона горобин,

      А може, сам у тому винен,

      Що залишився сам-один?

      Пече безсоння, наче рана:

      Кому потрібен я – дивак?..

      А може, забіліє ранок —

      І здасться все уже не так.

▲▲▲

      Сьогодні так, сьогодні так —

      А завтра все інакше.

      Та не ховайся в переляк,

      Мій друже, мій козаче.

      Хоча літа додолу гнуть

      І тінь ляга на вічі.

      Та зрозумій одвічну суть:

      На світі ми не вічні.

      Тож поки не відкрапав строк —

      Твори добро для щастя.

      Повір – що вимовив Пророк,

      Й тобі за це воздасться.

      Бо інше – видумки старі —

      Упало й розкололось.

      Лиш на любові і добрі

      Життя зростає колос.

      Живу як всі, – не краще і не гірше,

      Стрічаю ранок й вечір у вікні,

      Собі мережу на папері вірші —

      А що, скажіте, треба ще мені?

      Собі ходжу – не пізнають, не кличуть —

      Не