Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

НЕ ПРОКЛЯЛИ

      Відвертаєм очі ми,

      Зморщуємо лоб…

      Полікуй нас, лікарю,

      Від оцих хвороб,

      Щоб усе ми бачили

      І щоб чули все —

      Де ганьба, де правдонька,

      Що людей спасе.

      Полікуй од хворості,

      Атонії сил,

      Та іще від зречення

      Батьківських могил,

      Від ознак лякливості,

      Шулерських проблем…

      Полікуй, бо, видиться,

      Зовсім пропадем.

      Полікуй, бо треба нам

      Дітям передать

      Запорозьку вольницю

      І козацьку стать.

      Показати діточкам,

      Як летять орли,

      Щоби за плазунство нас

      Та й не прокляли.

      ОСТАННЄ СЛОВО

      У цім вертепі хитрих слів і вчинків,

      Де місце шани зайнято ганьбою,

      Де в постулатах вже гнила начинка —

      Останнє слово я лишаю за собою.

      На цім суді, де править бал нечистий,

      Де судять честь з усмішечкою злою,

      Де світ – комедія, а ми усі – артисти, —

      Останнє слово я лишаю за собою.

      Хоча на сумнів взято все доцільне,

      Хоча життя неначе поле бою,

      Хоча я сам у рамочці прицілу —

      Останнє слово я лишаю за собою.

      Мені брехню уже набридло слухать,

      Бо правда чорною прикрита пеленою…

      Во ім’я Сина, і Отця, і Духа —

      Останнє слово я лишаю за собою.

ФОРМУЛА ЖИТТЯ

      У муках ми з’являємось на світ

      І покидаємо його також у муках.

      А поміж них іще десяток бід

      До нас приходять, простягають руки.

      Яка фатальна формула життя —

      Немов до неї чорний знак пришитий…

      І все ж крізь болі, сум і каяття

      Вуста шепочуть спрагло: жити, жити…

ЛИШЕ МИТЬ

      Як дні летять!..

      Ні, не летять – мелькають,

      Не вгледіти нічого навкруги,

      Як у вікні вагонному, щезають

      Минулих літ серпневі береги.

      Позаду вже… Ой Боже, – все позаду.

      Це правда, хоч пекуча і гірка.

      …Пожовклий сад навіює досаду,

      Холодний дощ із хати не пуска.

      Не хочеться ні плакать, ні сміятись,

      Лише збагнуть, цей світ ще раз збагнуть…

      А дні летять… І п’ятий, і десятий —

      Ховаються в осінню каламуть.

      Щось прокричать, як гуси, звуком низьким.

      Чи зрозумію зойк той до пуття?

      Мить… Лише мить – від риски і до риски.

      І мить та називається – життя.

▲▲▲

      Страждання нам дано як милість,

      Бо так Всевишній заповів.

      З гріхів ніхто із нас не виліз,

      З гріховних дій, гріховних слів.

      А хто щасливець, хто невдаха?

      Ні, відповіді не прості:

      Чи той, хто забиває цвяха?

      Чи – хто вмирає на хресті?

ДОРОГА

      У дорогу треба хліба,

      Для дороги треба друга.

      Буде краще, буде легше

      Цю