Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

хитрими

      Повниться світ,

      Землю розхитує

      Маятник літ.

      Час – це не паніка

      Піднятих рук…

      Точна механіка,

      Звірений рух.

      Стало вже звичаєм —

      Час для усіх

      Чітко відлічує

      Смуток і сміх.

      В рясності, в повені —

      Тільки бігом…

      Всі ми наповнені

      Рухом його.

      Маятник, маятник —

      Вічності син.

      Мається, мається

      Серед хвилин.

      Мається, мається

      У суєті…

      Всі ми на маятник

      Схожі в житті.

▲▲▲

      Усе, що зміг, здається, вже побачив,

      Усе почув, що можна чуть у гулі.

      І усмішка мажорних передбачень

      Уже не тішить, як в літа минулі.

      Неначе вже нічого і не треба:

      Наївся, насміявся, напечаливсь.

      Набрид вже лемент, і набрид вже щебет,

      Душа до тихих відпливла причалів.

      Нічого вже не треба… Вечір сірий

      Тягар двох рук поклав мені на плечі…

      Та десь в куточку згубленої віри

      Ховається ще слово заперечень.

РОЗДУМ У СЯЙВІ СВІЧКИ

      Ей, скинути хоча б десяток літ,

      Хоча б десяток… Не прошу я більше.

      Й принадами знов заяснів би світ,

      І задзвенів би він мажорним віршем.

      А так усе схиляюсь на мінор:

      Холодний дощ і погляди холодні…

      Горить свіча… У чарочці кагор —

      Без сповіді я причащусь сьогодні.

      Ковток вина та ще сухар пісний —

      Хоч не гіркі, але загіркли в роті.

      Вже давня мрія перейшла у сни…

      Чого усе я відкладав на потім?

      Нема часу вже відкладать, нема.

      Як швидко все промчало, пролетіло!..

      А за вікном хурделиться зима,

      І ув очах отак пекучо-біло.

      Та все ж на серці начебто не лід —

      Воно мелодію ще віднайде у слові,

      Воно іще у теплоті любові…

      Ей, скинути хоча б десяток літ!..

18 ЛИПНЯ 1995 РОКУ

      Пам’яті Патріарха Володимира

      Зняв руку на святе —

      Тобі вже не проститься…

      Сьогодні день сльози —

      Вона із неба йде.

      За щит омонівський

      Сховались хитрі лиця —

      Незрячі і глухі

      До Бога і людей.

      Скорботний літній день

      Тримає квітку білу…

      Святий наш мученику,

      Вибач і прости,

      Що навіть поховать,

      Покласти у могилу

      Ми не зуміли так,

      Як вартий, Отче, ти.

      Кийками били нас

      І газом ще труїли,

      Лякали голосно,

      Та ми вже не раби.

      Вкраїно-страднице,

      Знайди небесні сили

      Запам’ятать цей день

      Печалі і ганьби.

ЗОНА

      До чергової річниці

      Ми всі живемо в зоні постійної тривоги,

      Пришиті до питання: хто виживе? хто ні?

      І мовчазні прогнози хапають нас за ноги,

      Сховавши