Пандем. Марина и Сергей Дяченко

трохи стривожились; Олександра здивувалася, Лера насторожилась, а Дарина взагалі силкувалася відмовитись, повторювала, що дитина нервуватиметься, що малій буде незручно і що вони ще ніколи не ходили з Іванкою в гості.

      Коли заявилася Олександра з сім’єю, в маленькій квартирі стало тісно. Шурка посадовили малювати на кухні, на вільному від приготувань краєчку стола. Сашко подався курити на балкон, і Кімові було б спокійніше, якби він звідти не повертався. Олександра під виглядом господарської допомоги спробувала вивідати в брата, що сьогодні святкують; Кім чесно пообіцяв розповісти все, щойно велика родина збереться за столом. Дещо розчарована Олександра втратила всякий інтерес до нарізання фруктів, повернулася в кімнату й – Кім чув крізь причинені двері – заходилася розповідати деталі чергового бульварного скандалу. Мама встигла двічі сказати: «Треба ж таке!», Ярина один раз: «Нічого собі!», – як у двері знов подзвонили, і виявилося, що це Яринин брат Костя з дружиною Дариною і з дитиною, що пхинькала в рюкзачку.

      – Тут стільки народу, – приречено сказала Дарина уже в коридорчику. – Я казала. Іванка не засне.

      – Укладемо її на кухні, – запропонував безтурботний Костя. – І нехай спить.

      Іванка дуже до речі розревілася; Дарина нервово почала вивільняти її з Костикового рюкзачка, але заплуталася в ремінцях і зламала ніготь об карабінчик. Костя добродушно потрушував дочкою, і з кожним трусом вона ревіла ще пронизливіше; Кім одсунув Дарину, саму вже готову розридатися, взяв небогу на руки й показав підвіску на люстрі – червоного з золотом танцюриста, якого Ярина виліпила позаторік. У руках у танцюриста дзенькали мідні дзвіночки; Іванка заспокоїлася й забажала схопити іграшку. Люстра захиталася, Кімова мама злякано скрикнула, балконні двері відчинилися, пропускаючи пропахлого димом Сашка, і Дарина щосили закричала з коридорчика:

      – Зачиніть балкон! Дитина недавно хворіла!

      Остання прийшла Лерка – з роботи, з уроків, і одразу попросила дати їй щось погризти, хоч би яблуко.

      Зрозуміло, було тісно. Зрозуміло, довелось принести табуретки з кухні; розсаджуючи гостей, Кім прислухався до тиші в собі, до дивної тиші, якої не могли порушити ні шум од совання стільців, ні голоси, ні сміх, ні дзенькіт посуду – усе це звичне щоденне тло, миле й нудне, звичайне до останньої нотки, голос життя, що, можливо, існує останні секунди перед тим, як назавжди змінитися.

      Майже всі вони щось передчували. Мама тривожилася за Кіма: їй справедливо здавалося, що збори родичів під одним невеликим дахом можуть означати не тільки радість, але й Велике Рішення, а всі великі й несподівані рішення рідко бувають особливо веселі. Тато ставився до справи простіше: з його натяків Кім зрозумів, що той чекає звістки про двійню (а якщо пощастить, то й трійню), яку виявили в Ярининому животі за допомогою ультразвуку. Олександра, на відміну від інших, була прекрасно поінформована про дивні події, що заполонили стрічки новин, про розквіт науки шарлатанії, про звільнення лікарів, про провидців, які, зрозуміло, пророчили нинішню хвилю зцілень ще позаторік