Пандем. Марина и Сергей Дяченко

здорова. Температура впала півгодини тому».

      Кім простяг руку – і обережно торкнувся Іванчиного лоба.

      – Слухай, а вона… давно температуру…

      Дарина торкнулася доччиного лоба губами. Недовірливо втупилася в Кіма.

* * *

      За фахом Костя був інженер-верстатобудівник, але за все життя йому так і не довелося спроектувати жодного верстата. Нітрохи не засмучуючись з цього приводу, Костя потроху торгував машинами, потроху лагодив комп’ютери, потроху заробляв таксуванням; якось навіть зібрався піти в політики, але вибори програв. Яринине ставлення до брата було складне – той був на сім років старший і мав цілком інакший характер. Завжди веселий і легкий у спілкуванні, він ніколи не планував життя далі завтрашнього ранку, і його радісна байдужість до всього, навіть до найближчих родичів, часом бісила стриману й відповідальну Ярину:

      – Усе дитинство він мене губив! Піде кудись, а мене забуде в пісочниці чи на лавці. Я іноді ридала, а іноді й раділа. Мама працювала з ранку до ночі… Забирав мене з садка, мої виховательки намагалися йому, десятилітньому бовдурові, втовкмачити, щоб трирічної дитини посеред людної вулиці не кидав. Де там… Пам’ятаю, по дорозі назад він купував оселедця й морозиво, сам їв і мене пригощав. Пам’ятаю смак цього оселедця… разом з морозивом… Черевики мокрі по коліно… пісок на зубах… Я ж його обожнювала, все-таки старший брат…

      Костя всміхався, слухаючи ці спогади. Він був кремезний, кругловидий, з прямим світлим волоссям, з симпатичними ямочками на щоках. У свої двадцять дев’ять він нагадував студента молодших курсів, і зустрічні дівулі на вулиці вряди-годи кидали на нього зацікавлені погляди.

      «Слухай, Пандеме… А він Даринку зраджує?»

      «Не відповім».

      Кім відчув себе по-дурному. Стало дуже ніяково – наче, розповівши анекдот на межі фолу, замість сміху одержав у відповідь здивовані, розчаровані погляди.

      «Вибач…»

      «Ніколи не проси в мене вибачення. Це зайве».

* * *

      – Ти можеш зробити, щоб небо було зелене? Чи бузкове? Змінити склад атмосфери так, щоб…

      – Можу. Але для цього не конче міняти склад атмосфери. Я можу зробити так, щоб люди бачили небо бузковим.

      – Так… А щоб я бачив Ярину, наприклад, чужою й небезпечною людиною – ти можеш таке зробити?

      Вони сиділи на березі ставка. Щілини лавки були заліплені грудочками засохлої жуйки – багато кілограмів жуйки, білої й рожевої. Напевно, малолітні закохані, що так цінували цю лавку в сутінках, спершу все-таки виймали жуйку з ротів, а вже потім цілувалися…

      – Добре, – зітхнув Пандем. – Накажеш повбивати твоїх пацієнтів назад? Чи заштовхати тебе назад у машину за секунду до вибуху?

      Попід самим берегом плавали качки. З надією дивилися на Кімові руки. Хліба не було.

      – Ти приписуєш мені всі дурниці, які твоя свідомість пов’язує з картинкою «людини, що наділена величезною владою», – продовжував Пандем. – А я аж ніяк не людина і на людину не схожий. Я – ожиле поняття, якщо хочеш… Якщо це незграбне визначення тобі якось допоможе.

      Газон