Поезія 1847 – 1861. Тарас Григорович Шевченко

клейноди…

      Годі тобі, Петре, пити

      Із Тясмина воду.

      Положили ті клейноди

      Попенкові в ноги.

      Іди, Петре, в Межигор’я

      Молитися Богу.

      Не пустили Дорошенка,

      У рясі пізнали,

      Закували у кайдани,

      В Сосницю послали.

      А з Сосниці в Ярополчі

      Віку доживати.

      Отак тобі довелося,

      Запорозький брате!

      Виглянуло над Чигрином

      Сонце із-за хмари,

      Потягли в свої улуси

      З турками татаре.

      А ляхи з своїм Чарнецьким,

      З поганим Степаном,

      Запалили церкву Божу.

      І кості Богдана

      Й Тимошеві в Суботові

      Гарненько спалили

      Та й пішли собі у Польщу,

      Мов добре зробили.

      А москалі з Ромоданом

      В неділеньку рано

      Пішли собі з поповичем

      Шляхом Ромоданом.

      Мов орел той приборканий,

      Без крил та без волі,

      Знеміг славний Дорошенко,

      Сидячи в неволі,

      Та й умер з нудьги. Остило

      Волочить кайдани.

      І забули в Україні

      Славного гетьмана.

      Тілько ти, святий Ростовський,

      Згадав у темниці

      Свого друга великого

      І звелів каплицю

      Над гетьманом змуровати,

      І Богу молитись

      За гетьмана, панахиду

      За Петра служити.

      І досі ще що рік Божий,

      Як день той настане,

      Ідуть править панахиду

      Над нашим гетьманом

      В Ярополчі.

      * * *

      І багата я,