Не судилось. Михайло Старицький

тини пiдпирати, коло хвiртки стояти? (Тягне Катрю за рукав у садок).

      Катря (озираючись). Як тут славно! Квiтки якi хорошi, дух такий…

      Пашка. Хiба ти нiколи не була?

      Катря. Нi, вперше. А то куди отi широкi стежечки?

      Пашка. До горниць, до ставка. Хочеш — я тебе кругом обведу?

      Катря. Нi, нi, не хочу. На мене й без того якийсь ляк напав… неначе порвалося що, як переступила порога: так серце щось здавило, мов руками, аж защемiло всерединi… Ходiм звiдси мерщi, бо мене чогось i сум, i страх огорта… краще другим разом.

      Пашка. Вигадай ще!

      Вихід XI

      Михайло, Катря i Пашка.

      Михайло (виходить з рушницею на гонок). Тiбора!! Тiбора!! Iсi! I де вона забiгла? Зiпсують чисто собаку! (Зуздрiвши дiвчат). А!! Здоровенькi! (Пiдходить, подає руки). Спасибi, що прийшли.

      Пашка. Та насилу затягла; так боїться вас, що й глянути не хоче.

      Катря. Ви не слухайте її, то вона жартує.

      Пашка. Далебi! А хочеш, розкажу зараз, що ти тут казала i про кого?

      Катря (сiпа Пашку). Що ти? Борони боже! (До Михайла). Ви не слухайте її… вона такого…

      Михайло. Та чи я ж повiрю? Хiба я не знаю Пашкиних пустот!

      Катря. Не вiрте, будь ласка…

      Пашка. Нi, нi! Не бiйся! То ми сюди на гулянках зайшли з вами чи з Павлом Платоновичем порадитись: у неї матiр слабує.

      Михайло. О? Давно? Що ж такого?

      Катря. Та вони слабують давно, ще з того часу, як батька деревом прибито. То все якось перше ходили, а це, не знаю й чого, гiрше сталося: сказать би, натрудились, — так я вже ж i до хазяйства нiкуди не допускаю. Так боюся за маму, одведи мати божа! Нас двойко тiльки й на свiтi: ото вся моя й родина!

      Михайло. Не тривожся, голубко; я з Павлом навiдаюсь. Де ваша хата?

      Катря. На Горбанiвцi; зараз за цвинтарем, коло тополi.

      Пашка. Та от ми пiдемо з Катрею до Росi нарвати квiток та зiлля; то, назад вертаючись, i вас проведемо.

      Михайло. Або краще — я Павловi скажу та сам до вас на Рось вийду, а звiдти укупi й пiдемо.

      Катря. Спасибi вам. Коли б помогли мамi!

      Михайло. Не бiйся, серце: Павло добрий лiкар. Нiчого не пожалiєм, вирятуємо.

      Пашка. А я не казала? (До Михайла). А на вулицю сьогоднi вийдете?

      Михайло. А ви будете обидвi?

      Пашка. Авжеж!

      Катря (до Пашки). А мати як?

      Пашка. Ет! Будемо, будемо! Ви ж, дивiться, й гармонiю принесiть.

      Михайло. Гаразд. Приходь же й ти, Катре; ми до матерi оце зайдемо, дамо лiкарства, — то чого ж?

      Пашка. Нема чого й говорити: мати ж не така слаба, щоб не здужала й встати. А тобi треба i розважити себе, провiтритись.

      Катря. То й прийду уже.

      Пашка. Ну, ходiм же до Росi. Ми там коло млина будемо.

      Михайло. Добре, добре.

      Катря. Прощавайте, спасибi вам.

      Пашка (за хвiрткою). Так прийдете?

      Тихо пiшли.

      Михайло. Я зараз! (Любує здалеку на Катрю).

      Вихід ХII

      Михайло сам.

      Михайло.