Не судилось. Михайло Старицький

Андрiйович (до Шльоми). Так поїдь-таки, поїдь, розстарайся, бо менi аж-аж треба!

      Шльома. Слухаю, пане! (Пiшов).

      Жозефiна виходить з другого боку, смутна.

      Iван Андрiйович (зуздрiвши). А! Мамзель! Мамзель!

      Жозефiна. Ах, се фi сама!.. Я шкаль madamе.

      Iван Андрiйович. Чого ви такi смутнi? Ходiть побалакаємо!

      Жозефiна. Qu'est-ce-que c'est![27] баляка?

      Iван Андрiйович. Хе-хе-хе! Парле… парле…

      Жозефiна. Оui? Баляке?

      Iван Андрiйович. Та йдiть-бо, сядемо тут та гарненько, любенько i поговоримо.

      Жозефiна. Мне не мошна… очень трудно, Ьiеn difficile…[28].

      Iван Андрiйович. Чого там трудно? Ви не лякайтесь; потрошку…

      Жозефiна. Нет трошка… моя трошка не може.

      Iван Андрiйович. О, бодай вас!.. А як же? Ось сiдайте!

      Сiдають на деревi.

      Якi в вас славнi ручки!

      Входить Харлампiй i крадеться тихо.

      Жозефiна (не дає руки). М-eur, vous mе faites des compliments?[29].

      Iван Андрiйович. I очки славнi… чим ви їх закаляли?

      Жозефiна. Соmment?[30].

      Iван Андрiйович. А подивiться, якi чорнi! (Хоче обняти).

      Харлампiй кашляв.

      Жозефiна (встає). Я так не хотiль! Lissez moi franquille![31].

      Вихід IX

      Тi ж i Харлампiй.

      Iван Андрiйович (з досадою). Чого тобi треба?

      Жозефiна хутко пiшла.

      Харлампiй. Та там, вельможний пане, люде прийшли.

      Iван Андрiйович. А чого їм?

      Харлампiй. Загнали на спашу гусей, чи що.

      Iван Андрiйович. Ага! Побалакаємо, побалакаємо, голубчики, лебедики!

      Пiшли.

      Вихід Х

      Пашка i Катря виходять з кiнця кону по той бiк баркану.

      Катря (зупинившись коло хвiртки). Ну, iди ж ти, а я тут почекаю.

      Пашка. Ходiм разом.

      Катря. Не пiду.

      Пашка. Чому? Туди всi ходять; он до того будинку: там i школа.

      Катря. Я й тут постою.

      Пашка. Чого ти боїшся? Не вкусить. От розкажеш i за матiр — чим i як слаба.

      Катря. Та про це дiло, то, може б, до знахарки краще…

      Пашка. То таки лiкар, вчений, а то… Он i люде всi дякують, що пособля.

      Катря. Та я тим тебе i послухала, що ти про матiр нагадала, а сама б зроду не насмiлилась…

      Пашка. То й добре: от i за матiр порадимось, i прогуляємось до Росi, бо ти все дома та дома, — аж занидiла.

      Катря. Гуляти — то дарма; а от лiкар чи й пiде? Ми бiднi…

      Пашка. Що ти? Вiн такий добрий; до самого найбiднiшого пiде; коло слабого аж упада, а як той не слуха, чи з'їсть, що не велене, — то й вилає добре!

      Катря. Вiн сам тут сидить? Чи й…

      Пашка (пiдморгує). Там i панич.

      Катря. Геть!

      Пашка. Та ну, справдi, ходiм! Адже ти хотiла й до школи ходити i про Михайла питала, що не видко, а тепер затялась!

      Катря. Та ти мене й тодi на вулицю потягла i тепер…

27

Що означає (франц.)

28

Дуже важко (франц.)

29

Пане, ви кажете менi комплiменти? (франц.)

30

Як? (франц.)

31

Дайте менi спокiй (франц.)