Енеїда. Іван Котляревський

у їх собі пораду,

      Сказав їм річ в словах таких:

      «Панове, знаєте, трояне

      І всі хрещенії миряне,

      Що мій отець бував Анхіз,

      Його сивуха запалила

      І живота укоротила,

      І він, як муха в зиму, зслиз.

      11.[63] Зробити поминки я хочу,

      Поставити обід старцям –

      І завтра ж – далі не одстрочу.

      Скажіте: як здається вам?»

      Сього троянці і бажали,

      І всі уголос закричали:

      «Енею, боже поможи;

      Коли же хочеш, пане, знати,

      І сами будем помагати,

      Бо ми тобі не вороги».

      12.[64]І зараз миттю всі пустились

      Горілку, м’ясо куповать,

      Хліб, бублики, книші вродились,

      Пійшли посуди добувать;

      І коливо з куті зробили,

      Сити із меду наситили,

      Договорили і попа;

      Хазяїнів своїх ззивали,

      Старців по улицям шукали,

      Пішла на дзвін дякам копа.

      13.[65] На другий день раненько встали,

      Огонь надворі розвели

      І м’яса в казани наклали,

      Варили страву і пекли.

      П’ять казанів стояло юшки,

      А в чотирьох були галушки,

      Борщу трохи було не з шість;

      Баранів тьма була варених,

      Курей, гусей, качок печених,

      Досита щоб було всім їсть.

      14.[66] Цебри сивушки там стояли

      І браги повнії діжки;

      Всю страву в вагани вливали

      І роздавали всім ложки.

      Як проспівали «со святими»,

      Еней обливсь слізьми гіркими,

      І принялися всі трепать;

      Наїлися і нахлистались,

      Що деякі аж повалялись…

      Тогді і годі поминать.

      15.[67] Еней і сам со старшиною

      Анхіза добре поминав;

      Не здрів нічого пред собою,

      А ще з-за столу не вставав;

      А далі трошки проходився,

      Прочумався, протверезився,

      Пішов к народу, хоть поблід.

      З кишені вийнявши півкіпки,

      Шпурнув в народ дрібних, як ріпки,

      Щоб тямили його обід.

      16.[68] Енея заболіли ноги,

      Не чув ні рук, ні голови;

      Напали з хмелю перелоги,

      Опухли очі, як в сови,

      І весь обдувся, як барило,

      Було на світі все немило,

      Мисліте по землі писав.

      З нудьги охляв і ізнемігся,

      В одежі ліг і не роздігся,

      Під лавкою до світа спав.

      17.[69] Прокинувшися, ввесь трусився,

      За серце ссало, мов глисти;

      Перевертався і нудився,

      Не здужав голови звести,

      Поки не випив півквартівки

      З імбером пінної горілки

      І кухля сирівцю не втер.

      З-під лавки виліз і струхнувся,

      Закашляв, чхнув і стрепенувся:

      «Давайте, – крикнув, – пить тепер».

      18.[70] Зібравшися, всі паненята

      Ізнов кружати начали,

      Пили, як брагу поросята,

      Горілку

63

Поставити обід старцям – за давнім звичаєм, на похороні і поминках обов'язково влаштовували обід для старців.

64

Книш – хлібний виріб з пшеничного, інколи житнього і гречаного борошна; по краях тісто розпліскують коржем і завертають наверх так, що воно сягає тільки до половини книша. Зверху книш змазують салом або олією. Приготування книша з житнього і гречаного борошна: «Вчинити житнього тіста, замісити гречаним борошном; коли підійде, викачувати на столі; ліплять книші з допомогою ложки, яку опускають перед цим у розтоплений свинячий смалець. Зліпивши, сажають у піч, а вийнявши, знову змазують смальцем» (Маркевич. – С. 154). // Коливо – ритуальне блюдо, обов'язкове на поминках; кутя з пшениці, розведена ситою. Перш, ніж приступити до страв під час поминального обіду, споживають коливо, обов'язково згадуючи при цьому добрим словом покійника: «Царство небесне, пером земля над ним! Нехай со святими почиває та й нас дожидає!..» (Номис. – С. 8). // Хазяїнів своїх ззивали – тобто сіцілійців, на землі яких у даний момент перебували троянці. // Сити із медом наситили – тобто розвели водою (квасом) мед; настояли мед на чому-небудь. // Пішла на дзвін дякам копа – копа – полтина (К.), тобто п'ятдесят копійок. Дати на дзвін – заплатити, щоб дзвонили в церкві за упокій душі. Нар.: Дзвонять за упокій душі (Номис. – С. 160).

65

Подана в помірному гротескно-жартівливому тоні картина приготування поминального обіду. Поминки – не бенкет, багатий стіл з різноманітними та вишуканими наїдками й напоями, приправами та делікатесами тут буде недоречним. Готуються звичайні, повсякденні страви. Аби тільки обід був добре приготовлений та щоб усім, хто прийде вшанувати покійного, вистачило їжі. На поминки кликати не обов'язково, приходять усі рідні, близькі, сусіди. Старці сходяться з усієї округи. Звичайно, з цієї нагоди найбільше наварили борщу, який за кількістю компонентів та способів приготування (залежно від локальних умов і пори року) не має собі рівних серед інших страв української кухні. Борщ – головна страва обіду. Порівняно з іншими стравами, борщ займає, можна сказати, чільне місце у фольклорі. Нар.: Добрий борщик, та малий горщик. Старий стару хвалить, що добрий борщ варить (Номис. – С. 92, 173). Менше від борщу, хоч зовсім не набагато, варять юшки (п'ять казанів проти шести – дивовижно витримана загальна співрозмірність між собою найбільш поширених страв, кількість визначає і питому вагу в порівнянні з іншими стравами). // Юшка, так само як і галушки, – страва загалом на сніданок та вечерю. Треба зауважити, що під «юшкою» часто розуміли бідняцьку, убогу страву. Іван Вишенський, картаючи черевоугодників-єпископів, докоряє їм бідняками, які «юшечку хлебчуть». Звідси нар.: Перебиватися з юшки на воду. М'ясом хвалиться, а воно і юшки не було (Номис. – С. 51). Тому, коли юшка не бідняцька, як правило, це підкреслюється. У коментованій строфі Іван Котляревський зазначає, що в усі казани спочатку поклали варити м'ясо – отже, обід багатий. Галушки – давніші способи приготування: «Взяти гречаного борошна, підбити на воді досить густо, кидати ложкою у киплячу чи посолену воду, півгодини покип'ятити, покласти олії або масла чи засмажити салом з цибулею і подавати» (Маркевич. – С. 152). // Приєднана в кінці строфи до звичайних на поминках страв «тьма» варених баранів, «курей, гусей, качок печених» – гротеск, очевидне для сучасників Івана Котляревського поєднання несумісного. З другого боку, обкладені горами печені демократичні вагани з борщем – на місці. Вони співзвучні стилеві поеми, уже готують переростання в наступних строфах поминок у п'яне гульбище.

66

Цебер – велике дерев'яне відро, мало вигляд зрізаної діжки з дужкою зверху. // Вагани – видовбані з дерева великі продовгуваті миски у вигляді коритець, з яких їли гуртом страву козаки на Січі, в походах, громадою на обідах, поминках і т. ін. Спільне споживання страви з однієї посудини мало у певних випадках ритуальне значення, символізувало братерство, мир і згоду між учасниками трапези. // «Со святими» – кондак, коротка молитовна пісня в поминальному обряді православної церкви. Співом «со святими» відкривалася заупокійна служба. Потім священик благословляв трапезу і починалися поминки.

67

Еней і сам со старшиною – як і в реальному тогочасному житті, в «Енеїді» виразно розмежовані суспільні стани: народ, простолюд; над ним – старшина, дворяни; над старшиною – вища знать, державці, Олімп. Одначе цікаво, що в першій частині поеми розмежування далеко не таке виразне, як у наступних. У Дідони всі троянці бенкетують за одним столом; Еней і поведінкою, і способом життя не вирізняється з-поміж інших троянців, які при зустрічі з Дідоною лають його останніми словами. А тут – Еней уже сідає за стіл «со старшиною», народ тримається окремо. Це – свідчення того, що між написанням першої і другої частин поеми був період коли не тривалий у часі, то принаймні позначений інтенсивним творчим розвитком митця, реалістичною конкретизацією і поглибленням його задуму. // Півкіпки – 25 копійок. // Шпурнув в народ дрібних, як ріпки – кидати в народ під час поминок, а також різних урочистостей монети – давня стійка традиція. // Як ріпки – найдешевших (дрібних). Ріпа належала до найбільш поширених, доступних городніх культур. Солодкуваті на смак, білі, жовті, часом червоні або фіолетові корені ріпи першим ділом клали у страву. І при нестатках – ріпа завжди під рукою, завжди може виручити. Нар.: Ріпа – утіха жінці (Номис. – С. 243).

68

Перелоги – корчі, судороги. // Мисліте по землі писав – Мисліте – назва літери «М» у слов'яно-руській азбуці. Мисліте писати – плутати сп'яну ногами.

69

Півквартівки – півкварти, півкухля (К.). Це трохи більше півлітра. Кухоль – і посудина, і інколи міра рідини. Містив одну кварту. // Імбир – дорогі привозні прянощі з коренів імбиру, який росте у південних країнах.

70

Не вомпили – не вагалися, не витрачали часу. Вомпити – вагатися, мати сумнів. // Похмілля на другий день після поминок по батькові Енея Анхізові переростає у широкий п'яний розгул – з музиками, танцями дресированих ведмедів, перебійцями. Гуляння тривало «без просипу неділь із п'ять», аж поки втручання злої Юнони не поклало йому край. Зважаючи на звичаї тогочасного панства – це не таке вже й перебільшення. Гуляли тижнями, звичайно, не поминаючи, а під час ярмарків, на різдво, Великдень, інші свята, до яких приурочувалися сімейні торжества. Перетворювати поминки на п'яне гульбище, напиватися до безтями, та ще й поминаючи батька, – неподобство. Таке міг собі дозволити тільки Еней – безтурботний гульвіса, яким він змальований у перших частинах поеми. Досить порівняти поминки Анхіза в другій частині і зображення поховання та поминок убитих воїнів у шостій (строфи 87-93), де Еней виступає як розважний і мудрий ватажок, а троянці – свідомими свого обов'язку мужніми воїнами, щоб побачити, якої значної еволюції зазнав задум «Енеїди» в тривалому процесі її написання.