Енеїда. Іван Котляревський

Читать онлайн.
Название Енеїда
Автор произведения Іван Котляревський
Жанр Зарубежная классика
Серия
Издательство Зарубежная классика
Год выпуска 0
isbn



Скачать книгу

target="_blank" rel="nofollow" href="#n_55" type="note">[55] Кругом костер той запаливши,

      Зо всей одежі роздяглась,

      В огонь лахміття все зложивши,

      Сама в огні тім простяглась.

      Вкруг неї полом’я палало,

      Покійниці не видно стало,

      Пішов од неї дим і чад! –

      Енея так вона любила,

      Що аж сама себе спалила,

      Послала душу к чорту в ад.

      Частина друга

      1. Еней, попливши синім морем,

      На Карфагену оглядавсь;

      Боровсь з своїм, сердега, горем,

      Слізьми, бідняжка, обливавсь.

      Хоть од Дідони плив поспішно,

      Та плакав гірко, неутішно.

      Почувши ж, що в огні спеклась,

      Сказав: «Нехай їй вічне царство,

      Мені же довголітнє панство,

      І щоб друга вдова найшлась!»

      2. Як ось і море стало грати,

      Великі хвилі піднялись,

      І вітри зачали бурхати,

      Аж човни на морі тряслись.

      Водою чортзна-як крутило,

      Що трохи всіх не потопило,

      Вертілись човни, мов дурні.

      Троянці з страху задрижали,

      І що робити, всі не знали,

      Стояли мовчки всі смутні.

      3.[56] Один з троянської ватаги,

      По їх він звався Палінур;

      Сей більше мав других одваги,

      Сміленький був і балагур;

      Що наперед сей схаменувся

      І до Нептуна окликнувся:

      «А що ти робиш, пан Нептун!

      Чи се і ти пустивсь в ледащо,

      Що хочеш нас звести нінащо?

      Хіба півкопи і забув?»

      4.[57] А далі після сеї мови

      Троянцям він так всім сказав:

      «Бувайте, братця, ви здорові!

      Оце Нептун замудровав.

      Куди тепер ми, братця, пійдем?

      В Італію ми не доїдем,

      Бо море дуже щось шпує,

      Італія відсіль не близько,

      А морем в бурю їхать слизько,

      Човнів ніхто не підкує.

      5.[58] Ось тут земелька єсть, хлоп’ята,

      Відсіль вона невдалеку:

      Сіцілія, земля багата,

      Вона мені щось по знаку.

      Дмухнім лиш, братця, ми до неї

      Збувати горесті своєї,

      Там добрий цар живе Ацест.

      Ми там, як дома, очуняєм,

      І, як у себе, загуляєм,

      Всього у нього вдоволь єсть».

      6. Троянці разом прийнялися

      І стали веслами гребти,

      Як стрілки, човники неслися,

      Мов ззаду пхали їх чорти.

      Їх сіцілійці як уздріли,

      То з города, мов подуріли,

      До моря бігли всі встрічать.

      Тут між собою розпитались,

      Чоломкались і обнімались,

      Пішли до короля гулять.

      7.[59] Ацест Енею, як би брату,

      Велику ласку показав,

      І, зараз попросивши в хату,

      Горілкою почастовав;

      На закуску наклали сала,

      Лежала ковбаса чимала

      І хліба повне решето.

      Троянцям всім дали тетері

      І відпустили на кватері:

      Щоб йшли, куди потрапить хто.

      8.[60]



<p>56</p>

Палінур – керманич на човні Енея. Згідно з легендою. Палінур був кинутий у море з волі богів, ворожих троянцям, а коли вибрався на берег, загинув від рук тубільців. Його ім'ям був названий мис на південно-західному узбережжі Італії, в області Луканія. В «Енеїді» Вергілія Еней ще зустрінеться з Палінуром у підземному царстві Плутона (Вергілій. – Кн. б. – Ряд. 337-387).

<p>57</p>

Шпує – дуже бризкає, хвилюється.

<p>58</p>

Ацест – легендарний цар Сіцілії, родом з Трої. Цим пояснюється, що «Ацест Енею, як би брату, Велику ласку показав».

<p>59</p>

Як водиться у подібних випадках, несподіваних гостей почастували тим, що тримали у запасі для такої нагоди, – салом, ковбасою, а оскільки вони з далекої морської дороги зголодніли, то подали й тетерю (гарячу страву), яку можна приготувати нашвидкуруч: накришити у кип'яток сухарів, засмажити цибулею на олії, посолити – і тетеря готова. Сало – воно ще не раз буде згадуватися в «Енеїді». З прадавніх часів його місце у харчовому раціоні українського народу дуже значне. Серед харчових припасів, які, збираючись на війну з рутульцями, готує військо царя Латина, на першому місці – сало і пшоно (IV, 98). З салом пов'язана велика кількість народних приказок, оповідань, анекдотів. Напр.: «Ой якби-то було так, щоб я царем стався – сало б їв, з салом спав, салом би вкривався». Ковбаса – традиційний спосіб її приготування: «Свиняче м'ясо з салом порізати на шматочки, посипати сіллю, перцем і цим фаршем наповнити вимиті свинячі кишки, спекти в звичайній печі, а перед подачею на стіл піджарити» (Маркевич. – С. 155). // Решето – господарська річ для просівання чого-небудь. До дерев'яного круглого обода знизу кріпиться сітка, через яку просіюють (зерно, крупу). Те ж, що й сито, тільки в останнього густіша сітка (для борошна, товченої макухи та ін.). Решето чи щось інше, використовуване як хлібниця, ставили обов'язково посередині стола, щоб гостям було зручно брати нарізаний хліб. Хліб – усьому голова, споконвічна пошана до «святого хліба» глибоко коріниться в народній свідомості. Хлібина на покритому скатертиною столі – неодмінний атрибут патріархальної хати, надто в святковий час.

<p>60</p>

Пашкети в кахлях – «Не маючи пашкетних форм, заможні селяни готують цю страву в кахлях. Замішують пшеничне тісто з маслом і з молоком, обкладають цим тістом кахлю, перше змазавши її маслом, кладуть гусячі нирки, печінку, кусочки м'яса, заливають товченою печінкою, закривають все це краями того ж тіста і ставлять у піч пектись – поки буде готове» (Маркевич. – С. 157). // Кахлі – поширені і зараз керамічні плитки для личкування (облицьовування) стін, печей тощо. // Сита – розведений водою мед або медовий відвар на воді. // Зразову до рижків печінку – зрази – страва з яловичини: скручений биток з м'яса, в даному разі з печінки, з начинкою. Рижки, рижики – їстівні гриби.