Енеїда. Іван Котляревський

рвала,

      І закраснілася, мов рак.

      Запінилась, посатаніла,

      Неначе дурману із’їла,

      Залаяла Енея так:

      56.[48]«Поганий, мерзький, скверний, бридкий,

      Нікчемний, ланець, кателик!

      Гульвіса, пакосний, престидкий,

      Негідний, злодій, єретик!

      За кучму сю твою велику

      Як дам ляща тобі я в пику,

      То тут тебе лизне і чорт!

      І очі видеру із лоба

      Тобі, диявольська худоба,

      Трясешся, мов зимою хорт!

      57.[49] Мандруй до сатани з рогами,

      Нехай тобі присниться біс!

      З твоїми сучими синами,

      Щоб враг побрав вас всіх, гульвіс,

      Щоб ні горіли, ні боліли,

      На чистому щоб поколіли,

      Щоб не оставсь ні чоловік;

      Щоб доброї не знали долі,

      Були щоб з вами злії болі,

      Щоб ви шаталися повік».

      58. Еней від неї одступався,

      Поки зайшов через поріг,

      А далі аж не оглядався,

      З двора в собачу ристь побіг.

      Прибіг к троянцям, засапався,

      Обмок в поту, як би купався,

      Мов з торгу в школу курохват;

      Потім, в човен хутенько сівши

      І їхати своїм велівши,

      Не оглядався сам назад.

      59.[50] Дідона тяжко зажурилась,

      Ввесь день ні їла, ні пила;

      Все тосковала, все нудилась,

      Кричала, плакала, ревла.

      То бігала, як би шалена,

      Стояла довго тороплена,

      Кусала ногті на руках;

      А далі сіла на порозі,

      Аж занудило їй, небозі,

      І не встояла на ногах.

      60.[51] Сестру кликнула на пораду,

      Щоб горе злеє розказать,

      Енеєву оплакать зраду

      І льготи серцю трохи дать.

      «Ганнусю, рибко, душко, любко,

      Рятуй мене, моя голубко,

      Тепер пропала я навік!

      Енеєм кинута я, бідна,

      Як сама паплюга послідня,

      Еней злий змій – не чоловік!

      61. Нема у серця мого сили,

      Щоб я могла його забуть.

      Куди мні бігти? – до могили!

      Туди один надежний путь!

      Я все для його потеряла,

      Людей і славу занедбала;

      Боги! я з ним забула вас.

      Ох! дайте зілля мні напитись,

      Щоб серцю можна розлюбитись,

      Утихомиритись на час.

      62.[52] Нема на світі мні покою,

      Не ллються сльози із очей,

      Для мене білий світ єсть тьмою,

      Там ясно тілько, де Еней.

      О пуцьверинку Купідоне!

      Любуйся, як Дідона стогне…

      Щоб ти маленьким був пропав!

      Познайте, молодиці гожі,

      З Енеєм бахурі всі схожі,

      Щоб враг зрадливих всіх побрав!»

      63. Так бідна з горя говорила

      Дідона, жизнь свою кляла;

      І Ганна що їй ні робила,

      Ніякой ради не дала.

      Сама з царицей горювала,

      І сльози рукавом втирала,

      І хлипала собі в кулак.

      Потім Дідона мов унишкла,

      Звеліла,

48

Кучма – кудлата, з нестриженого смушку бараняча шапка, папаха. Це слово вживається також у переносному значенні: чуб, чуприна. В народі відомий неделікатний жарт, який вчиняють над малими дітьми. Жартові передує приблизно такий діалог: «Зробити тобі кучму?» – «Зробіть». // «А яку ж тобі зробити кучму – велику чи малу?» – «Велику». Після цього охочого до великої кучми хапають за голову, боляче куйовдять чуб, з притиском проводять долонями супроти, щоб він стирчав у різні боки. Не пускають, поки не доведуть жертву до плачу.

49

Мандруй до сатани з рогами – перефразована лайка «Щоб тебе нечистий взяв!» (Номис. – С. 81). Не горів, не болів: зразу околів (про наглу смерть злого) (Там же. – С. 159). Щоб ви шаталися повік – один з тяжчих прокльонів, майже обов'язковий компонент кожної лайки. Ось давніший зразок такого прокльону з «Галицько-Волинського літопису» (XIII ст.): «Хай не буде йому (зрадникові боярину Жирославу) пристанку в усіх землях, у руських і в угорських, і ні в яких же краях! Нехай ходить він, блукаючи, по землях! Хай жадає він харчу, а вина і пива скудно хай буде йому! І хай буде двір його пустим, і в селі його хай не буде живущого!» (Галицько-волинський літопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. – 1982. – № 7. – С. 26). // Окинемо поглядом увесь епізод з лайкою Дідони. 53 – 54-та строфи – присоромлення, виказування, перелік благодіянь невдячному коханцеві. Інший характер мають строфи 56-57. Вони становлять внутрішньо завершену мовно-художню цілісність. Дідона лає зрадливого коханця згідно з устояними фольклорними канонами. Довгий монолог Дідони завершує лайка-заклинання, лайка – ритуальне дійство. Виказавши все Енеєві, Дідона доступним їй способом творить над ним суд і кару. Перші чотири рядки 56-ї строфи – тринадцять лайливих слів. Один період, розділений на два речення тільки тому, що треба перевести дух. Тринадцять лайливих слів-ударів. Після них, розпаливши себе, молодиця переходить до словесної розправи. Словесно відтворені етапи розправи: ляпас і дряпання нігтями по обличчю. // У 57-й строфі від знищеного і розвінчаного Енея Дідона переходить до його братії. Тут уже не викриття, а лайка-заклинання, які, за виразом Олександра Потебні, є вивітреними язичницькими молитвами. Дідона накликає на троянців усі біди й нещастя, серед яких найстрашніше – «на чистому щоб поколіли», тобто вмерли наглою смертю. Несподівана, раптова смерть, без сповіді і причастя – ганебна. Тому воїни перед боєм відправляли відповідні ритуали, несподівано опиняючись в смертельно небезпечному становищі, сповідалися і просили прощення один у одного. В поезії Шевченка: «Ой пішла я у яр за водою» дівчина заклинає зрадливого коханого: // Побий тебе сила божа // На наглій дорозі.

50

Аж занудило їй, небозі – небога – тут у значенні: бідолаха, сердешна.

51

Паплюга – розпутна жінка.

52

Пуцьверинок – пташеня. // Купідон, або Амур – син богині кохання Венери, за античними міфами, – маленьке чарівне хлоп'я з крильцями за плечима, луком і стрілами в руках. Кому Амур прониже своєю золотою стрілою серце в момент зустрічі з особою другої статі, той покохає. // Бахур – полюбовник, залицяльник.