Енеїда. Іван Котляревський

платок.

      35.[33] Як одяглись, то ізійшлися,

      З собою стали розмовлять;

      Наїлися і принялися,

      Щоб по-вчорашньому гулять.

      Дідона ж тяжко сподобала

      Енея так, що і не знала,

      Де дітися і що робить;

      Точила всякії баляси

      І підпускала разні ляси,

      Енею тілько б угодить.

      36.[34] Дідона вигадала грище,

      Еней щоб веселіший був,

      І щоб вертівся з нею ближче,

      І лиха щоб свого забув:

      Собі очиці зав’язала

      І у панаса грати стала,

      Енея б тілько уловить;

      Еней же зараз догадався,

      Коло Дідони терся, м’явся,

      Її щоб тілько вдовольнить.

      37.[35] Тут всяку всячину іграли,

      Хто як і в віщо захотів,

      Тут інші журавля скакали,

      А хто од дудочки потів,

      І в хрещика, і в горюдуба,

      Не раз доходило до чуба,

      Як загулялися в джгута;

      В хлюста, в пари, в візка іграли

      І дамки по столу совали;

      Чорт мав порожнього кута.

      38. Щодень було у них похмілля,

      Пилась горілка, як вода;

      Щодень бенкети, мов весілля,

      Всі п’яні, хоть посуньсь куда.

      Енеєві так, як болячці

      Або лихій осінній трясці,

      Годила пані всякий день.

      Були троянці п’яні, ситі,

      Кругом обуті і обшиті,

      Хоть голі прибрели, як пень.

      39.[36] Троянці добре там курили,

      Дали приманку всім жінкам,

      По вечорницям всі ходили,

      Просвітку не було дівкам.

      Та й сам Еней-сподар і паню

      Підмовив паритися в баню…

      Уже ж було не без гріха!

      Бо страх вона його любила,

      Аж розум ввесь свій погубила,

      А, бачся, не була плоха.

      40.[37] От так Еней жив у Дідони,

      Забув і в Рим щоб мандровать.

      Тут не боявся і Юнони,

      Пустився все бенкетовать;

      Дідону мав він мов за жінку,

      Убивши добру в неї грінку,

      Мутив, як на селі москаль!

      Бо – хрін його не взяв – моторний,

      Ласкавий, гарний і проворний,

      І гострий, як на бритві сталь.

      41. Еней з Дідоною возились,

      Як з оселедцем сірий кіт;

      Ганяли, бігали, казились,

      Аж лився деколи і піт.

      Дідона ж мала раз роботу,

      Як з ним побігла на охоту,

      Та грім загнав їх в темний льох…

      Лихий їх зна, що там робили,

      Було не видно з-за могили,

      В льоху ж сиділи тілько вдвох.

      42. Не так-то робиться все хутко,

      Як швидко оком ізмигнеш;

      Або як казку кажеш прудко,

      Пером в папері як писнеш.

      Еней в гостях прожив немало, –

      Що з голови його пропало,

      Куди його Зевес послав.

      Він годів зо два там просидів,

      А мабуть би, і більш пронидів,

      Якби його враг не спіткав.

      43.[38] Колись

33

Ляси підпускати – весело, жартівливо заговорювати з ким-небудь, щоб втягти в розмову.

34

У панаса грати – хто-небудь один із зав'язаними очима ловить інших. Кого піймає, той стає йому на зміну.

35

Журавель – весільний танець (К.). Можна додати, що це взагалі народний масовий танець-пісня. У танці відтворюється поведінка, пози журавля (як ходить, скубе траву, злітає у повітря тощо). Здебільшого це робить ведучий, соліст-танцюрист. Інші учасники стоять у колі або біжать слідом за ведучим. Вони співають пісню, супроводжуючи текст її відповідними рухами та жестами. На весіллі звичайно водять «журавля» в понеділок, коли несуть снідання молодій. Якщо в селі була церква, то в цей час мелодію «журавля» міг виконувати на дзвонах паламар. У сцені-жарті Марка Кропивницького «Лихо не кожному лихо – іншому й талан» пономар, вихваляючись своїм хистом, говорить: «…Спитаю: хто краще мене ударив би в дзвін – чи на «достойно», чи на «многа літа»?.. Та хочби і «журавля». Текст «Журавля», опублікований за життя Івана Котляревського: // Да внадився журавель, журавель // До бабиних конопель, конопель! // Такий, такий журавель, // Такий, такий дибле // Конопельки щипле! // А я сьому журавлю, журавлю, // Києм циби переб'ю, переб'ю! // Такий, такий журавель, // Такий, такий дибле, // Конопельки щипле! // (Вестник Европы. – 1829. – № 22. – С, 153). // Дудочка – народний дівочий танець, сольний, зараз відомий під назвою «козачок». У давнину його танцювали під акомпанемент дудки (волинки), звідки й назва. Зараз виконується на різних музикальних інструментах (скрипці, цимбалах, бандурі та ін.), одначе при цьому зберігається характер музичного викладу, притаманний дудці. Текст пісні до танцю: // Ти ж мій дударику, // Ти ж мій сподарику, // Ти ж було селом ідеш, // Ти ж було в дуду граєш, // Ти ж мене забавляєш! // Тепер тебе немає, // Й дуда твоя гуляє, // І пищики запалися, // Бозна кому досталися // (Вестник Европы. – 1829. – № 22. – С. 154). // Дудники інколи ходили від села до села, заробляючи грою на прожиття, як кобзарі або лірники. На таку думку наводять і слова «Ти ж було селом ідеш». Можливо, наведена пісня виникла в той час, коли мандрівні дудники почали відходити в минуле. Дудка лишила помітний слід у фольклорі, топоніміці, антропоніміці, що теж свідчить про її неабияку роль у культурному житті народу. // Хрещик – весняна гра, в котрій одна пара учасників гри ловить другу, яка після подачі сигналу розбігається, уникаючи переслідувачів; також танець-гра, під час якого хлопці й дівчата міняються місцями. Переважно гра дітей і підлітків, причому дівчат. Відомо кілька різновидів гри. // Горюдуб – гра, учасники якої стають парами, а той, хто «горить», стоїть спереду і за сигналом ловить одного із задньої пари, що роз'єднується, перебігаючи наперед. // Джгут – різновид гри в карти. Того, хто програв, б'ють джгутом (скрученим рушником) по долоні. Скажімо, скільки лишилося після закінчення гри на руках карт у дурня, стільки раз його били джгутом по руці. В «джгута» грали і без карт. // Хлюст – гра в карти. Взагалі хлюстом називається такий момент у грі, коли в одного чи кількох гравців на руках опиниться три карти однієї масті, або три козирі, або три валети, або три тузи. Чий хлюст старший – визначають за старшинством карт, які його утворили. В пари – неясно, яка гра в карти мається на увазі. Може, вдвох, один на один? // Візок – поширена гра в карти, так звані «свої козирі». Назва пішла від того, що тому, хто програв, дістається велика купа карт – «хоч возом вивозь» (див.: К. с. – 1887. – Т. 18. – Кн. 6-7. – С. 463-471). // Дамки – шашки. Закрита під кінець гри шашками противника, шашка переможеного вважається соромом для нього («Чорт мав порожнього кута»). // 36 – 37-ма – «ігрові» строфи. У перших виданнях «Енеїди» кожна строфа складалася з 20 рядків, потім сам Котляревський розбив двадцятирядкові строфи на дві десятирядкові. Тому тісна смислова єдність двох сусідніх строф у «Енеїді» спостерігається часто. Ігри не бенкет, де важко подати наїдки й напої з урахуванням забаганок кожного з присутніх окремо, і не обряд, де теж передбачені обов'язкові для всіх ритуальні дійства. Грають «хто як і в віщо захотів». // Сцени бенкетування троянців у Дідони не раз перегукуються з травестіями «мандрованих дяків» – «Пісня світська» та «Великодна вірша», де фігурують біблійні персонажі, переодягнені в український одяг і наділені рисами українських селян. У «Великодній вірші» – «Давид гуслі підстроїв, козацької як дернув», з присутніх «всяк собі пару прибрав» і всі пішли у танець: // Перше навприсядки брали, // Потім били трепака, // А дівчата забивали // Підківками гоцака. // Як же взяли молодиці // По-своєму бушувать, // Аж погубили спідниці, // Так взяло їх розбирать». // Тут же «парубки в м'яча гуляли, деякії ж у жгута; дівки пісеньки співали; малі ж діти – у кота; хто хотів – навбитки бився» (Історія української літератури: У 8 т. – К., 1967. – Т. 2. – С. 57). // В «ігрових» строфах новаторська риса «Енеїди» порівняно з віршами-травестіями полягає в тому, що з ряду ігор обособлено взятий «панас». Він служить зближенню Енея з Дідоною, рухає сюжет. Пара на довший час, мов прожектором, вихоплена з маси. Індивідуалізації героїв у сучасному розумінні ще немає, але є типи, на розвитку стосунків яких тримається сюжет. У травестіях попередників Котляревського гри чи танцю, взятих з виразною метою характеристики окремих персонажів, вказати не можемо.

36

Курили – пиячили, бенкетували. // Сподар – шанобливе звертання, зараз невживане. Мало значення: «господар» і «государ», «цар». І далі зустрічається в «Енеїді» (III, 1, IV, 127).

37

Грінку убить – виграти (К.), добре поживитися. Грінка – скибка хліба, помазана зверху чимсь їстівним; або ще – підсмажена на сковорідці з жиром. У переносному значенні – взагалі шмат, кусок чогось пожиточного. Нар.: Убив добру грінку. Грінка йому упала (Номис. – С. 207). // Мутив, як на селі москаль! – москаль – тут у значенні: солдат царської армії. На Україні до ліквідації козачого військового устрою знали тільки солдат-росіян. Пізніше назва «москаль» перейшла і на солдат-українців, взагалі людей будь-якої національності, коли вони служили в царській армії.

38

Олімп – гора в північній Греції, на якій, згідно з міфологією, живуть боги. Тут стоять палаци Зевса та інших богів, збудовані й оздоблені богом ковальства Гефестом. Ворота в Олімп, коли боги виїжджають звідти на золотих колісницях, відкривають і закривають гори. Олімп – також символ верховної влади. // Мартопляс – гультяй, гульвіса, блазень.