Енеїда. Іван Котляревський

причепурилась

      І, як в неділю, нарядилась,

      Хоть би до дудки на танець!

      Взяла очіпок грезетовий

      І кунтуш з усами люстровий,

      Пішла к Зевесу на ралець.

      15.[14] Зевес тогді кружав сивуху

      І оселедцем заїдав;

      Він, сьому випивши восьмуху,

      Послідки з кварти виливав.

      Прийшла Венера, іскривившись,

      Заплакавши і завіскрившись,

      І стала хлипать перед ним:

      «Чим пред тобою, милий тату,

      Син заслужив таку мій плату?

      Ійон, мов в свинки, грають їм.

      16.[15] Куди йому уже до Риму?

      Хіба як здохне чорт в рові!

      Як вернеться пан хан до Криму,

      Як жениться сич на сові.

      Хіба б уже та не Юнона,

      Щоб не вказала макогона,

      Що й досі слухає чмелів!

      Коли б вона та не бісилась,

      Замовкла і не камезилась,

      Щоб ти се сам їй ізвелів».

      17.[16] Юпітер, все допивши з кубка,

      Погладив свій рукою чуб:

      «Ох, доцю, ти моя голубка!

      Я в правді твердий так, як дуб.

      Еней збудує сильне царство

      І заведе своє там панство;

      Не малий буде він панок.

      На панщину ввесь світ погонить,

      Багацько хлопців там наплодить

      І всім їм буде ватажок.

      18.[17] Заїде до Дідони в гості

      І буде там бенкетовать;

      Полюбиться її він мосці

      І буде бісики пускать.

      Іди, небого, не журися,

      Попонеділкуй, помолися,

      Все буде так, як я сказав».

      Венера низько поклонилась

      І з панотцем своїм простилась,

      А він її поціловав.

      19. Еней прочумався, проспався

      І голодрабців позбирав,

      Зо всім зібрався і уклався,

      І, скілько видно, почухрав.

      Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,

      І море так йому огидло,

      Що бісом на його дививсь.

      «Коли б, – каже, – умер я в Трої,

      Уже б не пив сеї гіркої

      І марне так не волочивсь».

      20.[18] Потім до берега приставши

      З троянством голим всім своїм,

      На землю з човнів повстававши,

      Спитавсь, чи є що їсти їм?

      І зараз чогось попоїли,

      Щоб на путі не ослабіли;

      Пішли, куди хто запопав.

      Еней по берегу попхався,

      І сам не знав, куди слонявся,

      Аж гульк – і в город причвалав.

      21.[19] В тім городі жила Дідона,

      А город звався Карфаген,

      Розумна пані і моторна,

      Для неї трохи сих імен:

      Трудяща, дуже працьовита,

      Весела, гарна, сановита,

      Бідняжка – що була вдова;

      По городу тогді гуляла,

      Коли троянців повстрічала,

      Такі сказала їм слова:

      22.[20]«Відкіль такі се гольтіпаки?

      Чи рибу з Дону везете?

      Чи, може, виходці-бурлаки?

      Куди, прочане, ви йдете?

      Який вас враг сюди направив?

      І

14

Зевес – у грецькій міфології (у римській – Юпітер) бог грому і блискавки, найстарший між небожителями. В «Енеїді» Котляревського інколи фігурує під іменем Йовиш, на польський лад. // Сивуха – звичайна, невисокого гатунку горілка, недостатньо очищена. // Восьмуха – восьма частина кварти (близько 125 грамів). // Кварта – кухоль, десята частина відра (К.). У добу феодалізму на Україні, навіть у кінці XVIII ст., після ряду заходів уряду Російської імперії по уніфікації мір і ваги, спостерігається їх велика різноманітність. Іноді просто неможливо перевести давню міру на сучасну систему мір. «…Не тільки кожне місто і містечко, але навіть багато продавців мали свої особливі міри. Так… для міряння рідини служили: відро, відерце, кварта, яких містилося в казенному державному відрі 24. Зустрічається також міряння куфами, барилами, носатками, але ці останні були власне не мірами, а посудиною тільки приблизної величини, так, наприклад, куфа містила 18-40 відер» (Попытка к уравнению мер и веса в Малороссии XVIII в. /К. с. – 1889. – № 7. – С. 231). // Ійон – бач. // У свинки грати – Микола Гоголь так описує цю гру: «На утрамбованій і твердій землі стають у коло; кожний перед собою має ямку, в яку тикає кінцем палиці. Посередині кола трохи більша ямка, в яку той, що перебуває за колом, гонить теж палицею м'яч. Ті, хто стоять колом, намагаються не пустити м'яча в ямку посередині. Але, відбиваючи його палицею, кожний повинен зараз же ткнути її на своє місце, бо той, хто пасе свиню (гонить м'яч), заволодіє місцем, ставлячи у вільну ямку свою палицю, а хто ґавив, – буде замість нього гонити м'яч» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 512).

15

Згідно з «Енеїдою» Вергілія, Енеєві було призначено стати засновником міста Рима і могутньої Римської держави, основоположником великої династії правителів. // Як вернеться пан хан до Криму – тобто, ніколи того не буде. Кримське ханство було ліквідоване і приєднане до Російської імперії 8 квітня 1783 р. // Нар.: Як хан долізе до Криму (Номис. – С. 109).

16

Я в правді так твердий, як дуб – порівняння бере початок у язичеській міфології. У стародавніх греків дуб – дерево Зевса, у римлян – Юпітера. Відповідно в язичників-слов'ян дуб пов'язаний з культом бога грози і блискавки – Перуна.

17

Дідона – за античними легендами, фінікійська царівна, яка заснувала місто-державу Карфаген на африканському узбережжі Середземного моря. // Мосць – величність. // Іди, небого – тут у значенні: сердешна, бідолаха. // Понеділкувати – поширений у давні часи звичай постити в понеділок. // У цей день не виконували важкі роботи й такі, що вимагали тривалого часу, наприклад прядіння. Понеділкували тільки одружені жінки. Але вже на початку XX ст. відомий український етнограф Микола Сумцов констатував відмирання цього звичаю: «…Додержання посту в понеділок… нині місцями практикується старими жінками з приурочуванням давнього звичаю до святого понеділка» (Сумцов Н. Бытовая старина в «Энеиде» Й. П. Котляревского: Сб. Харьк. историко-филолог. о-ва. – Харьков, 1905. – Т. 16. – С. 155).

18

«Голе троянство» геть вибилося із харчових запасів. Вперше і востаннє за весь час їхнього мандрування Котляревський не називає наїдків, а говорить просто «чогось попоїли».

19

У цій строфі подається характеристика Дідони. Ні тут, ні далі Котляревський прямо не зображає і не називає її царицею. Перед нами – українська молодиця, вдова заможного пана середньої руки. Спосіб характеристики Дідони, як і інших персонажів «Енеїди», – це перелік рис, якостей, у даному разі тільки позитивних, які складають той характер. Перша оцінка дещо побіжна: «розумна і моторна». Потім, звернувши нашу увагу на Дідону, оповідач розгортає ширшу характеристику. Йде ряд означень: «трудяща», за ним – паралельне означення-синонім у вищому ступені: «дуже працьовита». Далі – ще позитивні риси: «весела», «гарна». Як бачимо, змальовано народний ідеал молодиці. Найважливіша прикмета того ідеалу – працьовитість. З шести означень ідеалу жінки працьовитості відведено два, одне з них у вищому ступені (єдиний у строфі прикметник вищого ступеня). Звернімо увагу: на останньому місці – «гарна». У щойно змальованих образах Венери і Юнони майже все зосереджено на зовнішності, уборах, а тут бачимо зовсім інше. Убори Дідони будуть не менш уважно й любовно виписані далі, тут же йдеться виключно про моральні якості, вдачу, життєві обставини. Дуже багато буде важити для Дідони прибуття троянців, надто великі надії пов'язує цариця та її близькі з появою Енея. Перед потенціальним женихом насамперед викладається найважливіше з народного погляду – якості молодої вдови як людини і хазяйки. Далі в усій поемі таку пильну увагу до моральних рис, особистої вдачі зустрінемо тільки один раз – при змалюванні майбутньої дружини Енея Лависі, народного ідеалу дівчини на виданні. А тепер звернімо увагу на означення «сановита», яке стоїть після «веселої», «гарної», замикаючи перелік достоїнств Дідони. Справа в тому, що воно не зовсім прикладається до українського народного ідеалу жінки, взяте з іншого смислового ряду. В «Словнику української мови» зафіксовано два значення слова сановитий: 1) який має високий сан, чин; 2) показний, величний з вигляду. Тільки тут, в одному з семи означень-похвал Дідона наближається до цариці. Воно було б на місці у ряду: «мудра» («розумна» має більш практичний, житейський відтінок), «могутня», «милостива» і т. ін. Чому ж слово «сановита» опинилося в чужому для нього лексичному оточенні? Справа в тому, що перед нами – травестія. Взяте з іншого (царського, великопанського) шару лексики, поняття в невластивому йому оточенні створює певний комічний ефект. Воно заховалося в самому кінці останнього рядка характеристики і ненав'язливе, ледве помітно виглядає звідти, мов краєчок царської мантії з-під плахти молодиці. На ідеал української жінки падає травестійно-гумористичний відсвіт, весь він немов пройнятий любовно-іронічним усміхом автора. Наступне слово «бідняжка» ніби маскує, а насправді підсилює гумористичний мотив – сановита бідняжка!

20

Звертаючись із запитаннями до троянців, Дідона перелічує різні види мандрівок людей у давні часи. Передовсім згадано чумацькі валки на Дон та у Крим. Як відомо, основним товаром чумацького промислу в ці краї були сіль і риба. Потім названо переселення з одного краю України в інший («виходці-бурлаки»). На початку 90-х років XVIII ст. частина запорожців частково сушею, частково морем переселилася на «подаровані» царицею Катериною II землі між річками Кубань і Єя, утворивши там Військо чорноморське. Здогади, що Котляревський в мандрах троянців відбив і цей історичний епізод, не мають реальних підстав. Нарешті – мандри на прощу до Києва, Почаєва та інших місць паломництва.