Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя. Франка Парьянен

наша гормональна система зробила б наш світ схожим на якусь ляпанину.

      Бездумно ми сприймаємо всі ці соматичні маркери не як остаточний результат складного процесу ухвалення рішень, а як незрозуміле внутрішнє чуття. З цієї причини ми знову ж таки кладемо маркери не в шухляду «корисні поради», а відсортовуємо до радіоперешкод, вважаючи, що без них нашій фронтальній корі було б значно краще. Але як інакше до вас достукатися салієнтній системі? Може, за допомогою стовпчикової діаграми? (Але ж система знає ваше ставлення до математики. Вона ж завжди була поряд.)

      До того ж не варто думати, що все, що йде з префронтальної кори, мудре, лише через те, що вона знає математику. Навпаки, вона досить успішна у створенні власних помилок: надмірне узагальнення, неправильне трактування або ж відкидання інформації лише через її недоведеність. Дофамінова система собі такого не дозволяє. Першопричина. Дія. Статистика і нічого крім статистики. І так цілий день. І все заради того, щоб ви просто проігнорували ваше внутрішнє чуття? Вашого особистого data scientist[29]?

      Салієнтна система: відділ страху і паніки

      У центральному гормональному офісі, як завжди, метушня. Атлас стежок лежить посеред столу. Розгорнутий. На стіні висить коркова дошка, що підозріло нагадує колаж. На ній світлини бажань та мрій Лео. Усе, від чого йому добре. Через монітор гормони стежать за тим, що робить Лео. Дофамін раз у раз нервово жбурляє попкорном в екран. Клік. Раптом стає темно. Кілька сліпучих прожекторів освітлюють атлас стежок і вікно назовні. Б’ють дзвони. Норадреналін залітає в двері:

      – Мозок виявив ризик!

      Норадреналін кидається до панелі керування, зірвавши при цьому колаж зі стіни. Кілька світлин кружляє в повітрі. Якусь мить гормони вагаються, чи варто їх підійняти.

      – Нехай лежать, – гнівно бурмоче Норадреналін. Його руки вже натискають на перемикачі. – Зараз вони нам не потрібні.

      Жити – це не лише їсти. Це ще й імовірність бути з’їденим. І щойно виникає така загроза, наш мозок і вся гормональна система переходять у зовсім інший стан. Адже з’їсти чи бути з’їденим – не питання для роздумів. Гормони ніколи не шукають легких шляхів. Зрештою, багато з того, чого ми прагнемо, пов’язане з ризиком. Відпустка мрії в країні, де надто багато тварин мають вісім ніг. Хто говорить, той ризикує осоромитися, хто інвестує – може все втратити.

      Існує так багато всього, що завдає нам стресу. Очевидно, що нема гормональної теми, яка б нас цікавила більше. Це, звісно, дивно, адже сьогодні на все те, що лякало наших пращурів, ми ходимо подивитися в зоопарк. Хай там що, а наша система стресу відтоді аж ніяк не відшукала спокою. Вона лише розширила фокус, від абсолютних до відносних факторів стресу. Це дві категорії, до яких можна зарахувати фактично кожен тип стресу.

      Абсолютні стрес-фактори – це все, що об’єктивно загрожує нашому організму й нашому виживанню. Коли ми втікаємо від лісової пожежі, ніхто не запитує, чи ми, бува, не

29

Data scientist – людина, що займається «наукою про дані».