Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя. Франка Парьянен

відгуків» про таджицьку кухню – тоді дофамін робить нас просто нестерпними. Бо там, де насолоджується D2, капризує D1. Відчуття, які пробуджують ці рецептори, відповідають за неприємну, настійливу частину бажань, зокрема й за вияви синдрому скасування. Коли D2 відчиняє двері, D1 зачиняє їх і викидає ключ. Хронічні болі та їхній фоновий шум активують радше D1, перешкоджаючи навчанню та когнітивній гнучкості.⁵⁷

      Визнати це, можливо, не дуже приємно, але з огляду на функціональну поведінку все-таки це треба зробити. Якщо натрапити на золоту жилу, то краще від неї не відступати! Не варто зупинятися й роздумувати над тим, що, можливо, нам більше до вподоби був би духовний розвиток. Звучить парадоксально, але навіть тупість – це частина когнітивної гнучкості.

      На основі двох типів рецепторів ми можемо багато що дізнатися й про нас самих, адже залежно від генотипу розрізняють схильність до D1 або D2, а це, своєю чергою, зумовлює нашу когнітивну гнучкість. Якщо рецептори D2 неактивні, ми схильні повторювати ті самі помилки. Вуаля. Дофамін стогне, а разом з ним – усі наші знайомі. Але нас уже не спинити, і ми женемо коней, поки ті не здохнуть.

      Альтернативний варіант: ви можете належати до тих людей, які швидко і гнучко перемикаються, тож, коли настає другий тайм, вони зовсім недовго шукають свою футбольну команду на чужій половині поля. Проте і це призводить до проблем: можливо, ми нікого не заганяємо до смерті, але насамперед тому, що метатимемося від одного коня до іншого. Або від людини до людини, від міста до міста чи від роботи до роботи. А всі ваші знайомі заламуватимуть руки над головою й гукатимуть: «ВОНО там, чорт забирай, ну он же воно, невже не видно?»

      Тепер, коли ми про це дізналися, то, мабуть, можна придивитися й запитати самих себе, чому ми ухвалюємо певне рішення; яке це рішення і чи не ховаються за ним якісь відчуття. Це ще задоволення чи уже острах втрати? Я застряг чи просто дотримуюся старого підходу до розв’язання проблеми? Чи не намагалася я опиратися змінам?

      З плином часу все стає ще цікавішим. Коли щось виявляється куркою, яка несе золоті дофамінові яйця, то наш мозок, звісно ж, не шукатиме якоїсь альтернативи. Він невпинно позбуватиметься рецепторів D2.⁵⁸ Коли ж різко підніметься рівень дофаміну, мозок контактуватиме насамперед з рецепторами D1, а ті відповідно призводитимуть до капризувато-негативних емоцій.

      Отже, бурчання в животі не досить, щоб мозок поводився як наркоман, у якого відібрали наркотик. Розумійте це буквально, адже їжа, так само як і нікотин чи наркотичні речовини, належить до речей, заради яких наш мозок готовий пожертвувати кількома рецепторами D2.^59,60,61 Особливо коли йдеться про наші вподобання: солодке і жирне. Або солоне. Так ми утрамбовуємо наші звички у їжі й уже згодом навіть не намагаємося пізнати таджицьку кухню, адже голод щоразу активує у нашому мозку рецептори D1, а ті повідомляють, що, якщо зараз не з’їсти чогось солодкого, жирного чи солоного, можна вмерти. Очевидно, що це відбувається навіть тоді, коли наші харчові уподобання