Чому не Еванс?. Агата Кристи

усе добре, – погодилася Френкі.

      Вона зазирнула просто в їхню темно-бурштинову глибочінь.

      – Отакі ось справи, – сказав Боббі. – Тепер я працюватиму з Беджером.

      Френкі кивнула.

      Стюард прочинив двері й оголосив:

      – Обід.

      – Ходімо? – запитала дівчина.

      Вони пішли у вагон-ресторан.

      Боббі здійснив стратегічну втечу на той час, коли очікувалася друга поява контролера.

      – Не варто змушувати його мучитися докорами сумління, – пояснив він.

      Але Френкі відказала на це, що сумнівається в тому, що в контролерів буває сумління.

      Було щойно по п’ятій, коли вони дісталися Сайлема, залізничної станції поблизу Марчболта.

      – На мене чекатиме машина, – сказала Френкі. – Я підкину тебе.

      – Дякую. Не доведеться чотири кілометри перти цю жахливу штуку.

      Боббі зневажливо копнув валізу.

      – П’ять, а не чотири, – виправила дівчина.

      – Чотири, якщо піти стежкою через поле для гольфу.

      – Там, де…

      – Ага, там, де зірвався той нещасний.

      – А його ніхто не штовхнув? – поцікавилася Френкі, передаючи валізу з одягом покоївці.

      – Штовхнув? Боже, ні. Навіщо?

      – Ну, так звучало б інтригуюче, – відказала вона знуджено.

      Розділ четвертий. Дізнання

      Дізнання щодо загибелі Алекса Прітчарда почалося наступного дня. Доктор Томас давав свідчення стосовно обставин, за яких було знайдено тіло.

      – Він був іще живий? – запитав слідчий.

      – Так, він іще дихав. Однак надії на порятунок не було. Розумієте…

      Лікар вдався в медичні подробиці. Слідчий прийшов на порятунок присяжним.

      – Тобто, говорячи просто, у чоловіка був зламаний хребет?

      – Можна й так висловитися, – розчаровано погодився доктор Томас.

      Він розповів, як пішов по допомогу, залишивши тіло на Боббі.

      – Докторе Томас, на вашу думку, в чому причина цього нещасного випадку?

      – Мушу сказати, що, найімовірніше (на жаль, потерпілого не вдалося розпитати через його стан), покійний оступився з краю скелі. З моря підіймався туман, а на цій ділянці стежка дуже різко звертає від води. Унаслідок туману покійний міг не помітити повороту, ступити крок уперед і впасти зі скелі.

      – Чи не зауважили ви якихось ознак насильства? Втручання третьої особи?

      – Скажу лише, що всі засвідчені нині ушкодження можна пояснити падінням з висоти п’ятнадцяти- двадцяти метрів.

      – Чи розглядаєте ви можливість самогубства?

      – Це, звісно, цілком імовірно. Я не можу сказати, чи він упав випадково, чи навмисне кинувся зі скелі.

      Наступним викликали Роберта Джонса.

      Боббі пояснив, що грав із лікарем у гольф і запустив слайс у напрямку моря. Підіймався туман, видимість була погана. Молодикові здалося, що пролунав крик, і на мить він замислився, чи не міг м’ячик зачепити когось, хто йшов стежкою. Тоді, однак, вирішив, що так далеко м’ячик не залетів би.

      – Ви знайшли м’ячик?

      – Так,