Чому не Еванс?. Агата Кристи

позитивних.

      Френкі аж пересмикнуло від цього слова.

      – Знаю, – пробурмотіла дівчина. – Вони жахливі.

      Обоє з розумінням перезирнулися.

      – До речі, – раптом сказала Френкі. – Що там за історія з чоловіком, який упав зі скелі?

      – Ми з доктором Томасом його знайшли, – відповів Боббі. – А як ти про це дізналася?

      – Бачила в газеті. Дивися.

      Вона вказала пальчиком на невеличку новину під заголовком «Смертельний випадок у морському тумані».

      Учора пізно ввечері вдалося встановити особу трагічно загиблого в Марчболті. У цьому допомогла знайдена в його кишені cвітлина, на якій зображена місіс Лео Кейман. З місіс Кейман зв’язалися і якнайшвидше доправили її до Марчболта, де вона впізнала в загиблому свого брата Алекса Прітчарда. Містер Прітчард нещодавно приїхав із Сіама. Він десять років жив поза межами Англії і щойно вирушив у похід. Завтра в Марчболті розпочнеться дізнання.

      Боббі повернувся думками до навдивовижу притягального обличчя на фотографії.

      – Мабуть, мені доведеться свідчити, – мовив він.

      – Як захопливо! Прийду послухати тебе.

      – Не думаю, що там буде цікаво, знаєш, – відказав Боббі. – Ми просто знайшли його, та й усе.

      – Він був мертвий?

      – Тоді ще ні. Помер за чверть години. Я лишився з ним сам.

      Молодик замовк.

      – Невесело, – підсумувала Френкі, на відміну від батька Боббі, умить усе зрозумівши.

      – Звісно, йому не було боляче…

      – Ні?

      – Але водночас – ну, розумієш, він здавався таким живим… з таких, знаєш, людей. Яка безглузда смерть – зірватися зі скелі через туманець.

      – Так, ясне діло, – сказала Френкі, і в цій короткій фразі теж чулися співчуття і розуміння.

      – Ти бачився з його сестрою? – запитала вона згодом.

      – Ні. Я два дні був у місті. Мусив зустрітися з другом, обговорити справу про автомайстерню, яку він відкриває. Ти його знаєш: Беджер Бідон.

      – Знаю?

      – Авжеж. Ти точно пам’ятаєш нашого друга Беджера. Він іще косить.

      Френкі насупилася.

      – А ще він так трохи дивно сміється – хо-хо-хо, – пояснював далі Боббі.

      Та Френкі й далі сиділа, насупившись.

      – Ну, він іще впав із поні, коли ми були дітьми, – нагадав молодик. – Застряг у багнюці вниз головою, що довелося його за ноги витягати.

      – А! – вигукнула дівчина, підхоплена спогадами. – Тепер згадала. Він затинався.

      – І досі затинається, – гордо заявив Боббі.

      – Це не в нього була птахоферма, що збанкрутіла? – запитала Френкі.

      – Саме так.

      – А потім він улаштувався фондовим брокером, і його за місяць звільнили?

      – Так.

      – А тоді його відіслали в Австралію, а він повернувся?

      – Ага.

      – Боббі, – сказала Френкі. – Сподіваюся, ти не вкладаєш грошей у цю авантюру?

      – А мені нема чого вкладати, – відказав він.

      – Це