Вечір з кіно ІІ. Путівник по світу кіно. Олег Яськів

невдаха чи маргінал. Навіть якщо це Вінсент Ван Гог. А саме таким був в останні місяці свого життя великий на сьогодні художник. Хочеться говорити з тими, хто здатен забути про теперішню вартість його картин і був би готовим залишитися з ним поруч тоді, коли майже нікого не було поруч…

      Про такого Вінсента Ван Гога знятий фільм прекрасного французького режисера Моріса Піали з простою назвою «Ван Гог».

      Фільм розгортається неспішно, немов тюльпан сонячного ранку. Він, як і роботи імпресіоністів та постімпресіоністів, ловить та відтворює окремі миті часу, вірніше, наші враження чи уявлення про минуле, яке ми склали через сто років любові до їхнього живопису і трагічних біографій. Однак Моріс Піала – визнаний прихильник об’єктивності та реалізму в кіно – повертає нам образ «живого», а не канонізованого художника, якого творило значною мірою саме середовища спілкування. Фільм також про час, який народжує геніїв і їх же ховає в закутинах суб’єктивної пам’яті.

      Режисерові вдалося навдивовижу атмосферно та психологічно вірно передати дух тієї епохи, коли жив, творив і помирав великий голландець. Ван Гог як історичний персонаж сам фактично стає полотном, на якому Моріс Піала створює власний філософський твір, тонкими психологічними мазками роздумуючи про любов і ненависть, вірність і зраду, співпереживання і черствість. Режисер сміливо змішує фарби людських характерів так, що стираються стереотипні моральні та ціннісні межі між респектабельним класом і соціальними низами. Фільм здирає з людей зайві шати матеріальності й залишає їх голими та беззахисними перед присудами совісті, немов повертаючи їх у загублений рай під покровом Бога.

      Тексти діалогів у цьому фільмі – справжня література. Причому слова загортають образ дійсності в синхронному дуеті з візуальним зображенням. Візуальне вирішення фільму, також дириговане режисером, позаяк фільмували аж три оператори, відтворює не стільки процес творчості (що було б більш виграшно, але й простіше також), скільки емоційність природного та життєвого середовища, в якому жив художник.

      Персонажі цього фільму оголюють свої та наші душі, тоді як сам художник залишається закритим і до кінця нерозгаданим, немов далека галактика, яка хіба що підсвічує наші власні шляхи. І саме цього хотів досягнути режисер: уникати поверхнево ефектних деталей біографії художника й перевести інтригу творчості з зовнішніх проявів його буцімто депресії та неврастенії у психологічні та візуальні деталі повсякденності для того, щоб краще зрозуміти як самого художника, так і тих, з ким він спілкувався.

      Поступове народження драми, яку більшість знає з ефектних скандальних епізодів біографії – тут показане через складні психологічні стосунки Ван Гога з братом Тео і його дружиною, лікарем Гаше і його донькою, простими людьми з провінції, коханками та повіями. Більшість з них ставали героями його картин, а, отже, і на якісь моменти, і життя.

      Найбільшою інтригою цього фільму є спостереження за розгортанням