Вечір з кіно ІІ. Путівник по світу кіно. Олег Яськів

сім днів до початку церемонії…

      Фільм розповідає здавалось би звичайну історію кохання, яку багато хто проживав. Проте саме мистецтво кіно робить цю історію магнетично привабливою. Єдність місця і часу, глибоко прописані діалоги, стримана й точна в деталях гра акторів, майстерно передана атмосфера середземноморського настрою та прекрасне операторське зображення моря дозволяють віддатися сценарній історії, відчути почуття героїв майже як власні, відгукнутися на заклик моря, яке в мріях завжди звертається приватно.

      Заведено вважати, що швейцарське кіно перебуває на периферії кінематографічної географії. Як виявляється, це уже не зовсім так. Цей та інші достойні фільми, створені в цій маленькій альпійській країні, підтверджують думку про те, що якість національного кіно поступово вирівнюється, бюджети фільмів не завжди корелюють з їхньою якістю, традиційні кінематографічні школи вже давно перестали мати національний вимір і, таким чином, доброго кіно може з’являтися більше, ніж очікуємо і там, де не очікуємо.

      Якраз таким прикладом і є «7 днів», камерна літня історія про любов та мрії.

Seven Days, Rolando Colla, 2016

      Агата

      (режисер Майкл Аптед, США, 1979)

      Внутрішній світ жінки, можливо, має вищу «роздільну» здатність, ніж чоловічий. І хоча чоловіки більше рефлектують про психологію, досліджують нейробіологію емоцій, вигадують переживання в художніх творах, проте їм не вдається підійняти вуаль, що прикриває справжні почуття жінки. Припускаю, що й для жінок-авторок та дослідниць це завдання також ще не розв’язане. І це прекрасно – коли все ще залишаються таємниці, неповторність, простір для фантазій, коли до розуміння внутрішнього світу людини (і жінки, і чоловіка) нам далі, ніж до створення фізичної «теорії всього».

      Британський режисер Майкл Аптед здійснив сміливу спробу проникнути у внутрішній світ Агати Крісті, однієї з найпопулярніших жінок в історії, створивши не чергову екранізацію її романів, а версію одного епізоду з її життя. Вже в цьому є інтрига, оскільки ще ніхто не наважувався створити кінобіографію письменниці, яка є найбільш екранізованою у світі й перевершує навіть Шекспіра.

      Попри те, що видатна письменниця написала власну автобіографію, попри численні авторизовані біографії дослідників творчості, деякі сторінки її життя залишились утаємниченими. Сама письменниця не особливо розкривалася й воліла залишати частки себе у власних детективних історіях, задаючи дослідницький «квест» майбутнім літературознавцям та психологам. Вірогідно, що письменниця прагнула приховати щось особливо інтимне у власній біографії, щось, що було пов’язане або з сильними почуттями, або з глибокими переживаннями. Відтак, сама інтрига таких епізодів спокушала до творчого обігрування версій та причин цих таєм- ниць.

      Найбільш герметичною таємницею біографії письменниці стали 11 днів її загадкового зникнення з поля зору рідних та журналістів у грудні 1926 року. Така поведінка була викликана важкою любовною драмою,