Ґардаріка. Таємниця забутого світу. Вероніка Мосевич

це все так побачити. Але вже навіть із тераси замку він міг добре оглянути місто і зрозуміти, наскільки воно прекрасне.

      – Я заклав фундамент свого замку ще перед тим, як прийняти християнство, та й закликав усіх, хто перейшов до нової віри, поселитися на цих землях, – пояснював Улоф, збуджено погладжуючи свою довгу бороду.

      – Чому ти так учинив?

      – Я зробив так для того, щоб язичники, яких ще безліч в Упсалі, побачили, наскільки швидше і краще при християнстві розвивається місто і підвищується духовність людей. Не бажаю ворожнечі на моїй землі, – переконливо пояснював конунг.

      – То скільки ж Сигтуні років? – поцікавився князь.

      – Десять минуло з того часу, як ми тут живемо. Але починав я будувати разом з батьком Еріком[33] ще за двадцять років до того. Тут замок уже був завершений, коли ми сюди переїхали. Поселень існувало багато навколо, але на ось таке місто, яке зараз перед нами, потрачено майже чверть століття, – розповідав далі Улоф Шетконунг.

      – Можна стверджувати, що це справді грандіозно! Воно величезне і надійно захищене! – висловив своє захоплення Ярослав.

      – Та вже ж чимало зусиль докладаємо! – з гордістю відповів конунг.

      – А що означають ці камені? – запитав князь, показуючи на великі каменюки з викарбуваними на них знаками.

      – Це руни… Вони магічні! Їх безліч у мудреця Одина навколо житла та капища. Тому я й попросив його, щоб зачаклував своїми замовляннями охоронні камені й мені, – цікаво вів далі свою розповідь Улоф.

      – Хто ж той Один?

      – Цей чоловік знає все про все! І вміє творити безліч речей, недосяжних звичайній людині. Він може спілкуватись із потойбічним світом, знає про минуле і прийдешнє. У нього навчається Інґіґерд! – завзято пояснював Улоф.

      – Вона й справді багато всього вміє і з кожним днем дивує мене все більше й більше, – похвалив Ярослав дівчину, і погляд його загорівся при цих словах.

      – Моя Інґіґерд організувала за останні два роки таку охорону, якої раніше тут не було. В околицях дуже спокійно та надійно. І всі охоче служать їй, – з гордістю говорив конунг.

      – О, я можу в це повірити! Вона така… – з усмішкою мовив Ярослав, уявляючи тендітну принцесу з мечем у руці та луком за спиною, якою бачив її в лісі кілька днів тому.

      Розділ 10. Порятунок принцеси

      Всю ніч думки, мов настирливі комахи, не давали їй заснути. Зважувала всі «за» і «проти».

      «Гм, якщо я зараз не вийду заміж за Олафа Норвезького, почнеться нікому не потрібна війна. Даремно загине безліч людей. Моїх людей… Наших…» – думала Інґіґерд, перевертаючись з боку на бік.

      «Якщо ж не вийду заміж за Яріслейва, то більше ніколи його не побачу. Я цього хочу? Не знаю…»

      Так прокрутившись без сну добру частину ночі, дівчина встала й почала ходити по кімнаті. Підійшла до дзеркала, вивчаючи своє відображення: розправила брови, погладила долонями обличчя, наблизила його аж до скла і залишилась задоволена собою. Заглянула в сині бездонні очі – і не знайшла

33

Ерік Сеґерселль, попередній конунг Швеції.