Таємниця Великого Сканера. Олександр Есаулов

не вдієш, раз уже Васла так хоче їсти…

      Рикпет тяжко зітхнув, але що ж він мав робити: дійсно, їсти хотілося, а грошей не було ані шняка… Він підійшов до друзів і показав гроші, Шаната з розумінням кивнула, а Васла ковтнув слину.

      Уся компанія підійшла до торговельного намету, де продавався хліб. Рикпет привітно посміхнувся й мовив:

      – Добридень! Будьте люб'язні…

* * *

      – Флеш, ти був обережний? Перевірявся уважно?

      – Здрастуй, Брейку. Ти про що? Ти ж знаєш, я завжди уважний і обережний. А в чому річ?

      – Може, мені здалося, але, схоже, за тобою хвіст.

      Брейк, невисокий, лисуватий, стрімкий у рухах, підкотився до вікна, немов кулька ртуті, й обережно визирнув із-за шторки.

      – Іди сюди, – покликав він Флеша, – бачиш пана в сірому? На лаві сидить… Він прийшов сюди разом із тобою або за тобою, це як подивитися.

      Флеш, високий, із могутніми плечима та рудою чуприною, рухався дивно легко й безгучно. Він підійшов до вікна й став на місце Брейка.

      – Не знаю його…

      – Перевірити б цього сірого, заражений він чи реаліт, тоді все стало б зрозуміло, – прошепотіла В'ю Соник.

      «Зараженими» називали тих, кого вразив вірус. Вірус убивав у глюка всі почуття: фантазію, співчуття, смуток, любов, словом, від глюка начебто залишалася сама оболонка. І очі в них були, як у сонної риби: байдужі та малорухомі.

      Брейк, Флеш і В'ю Соник входили до складу невеликої групи, яка намагалася знайти засіб проти вірусу. Великий Сканер не заохочував такої діяльності, з подібними групами боролися. Великий Сканер вважав, що самодіяльність у цьому питанні загрожує неабиякими ускладненнями, бо вірус міг мутувати й зробитися ще небезпечнішим. Тому групи виловлювали й кидали до в'язниці. Ніхто не бачив, щоб заарештовані члени Опору – так називали рух тих, хто намагався знайти ліки, – потім виходили на волю. Всі вони зникали невідомо куди. Ті, хто намагався з'ясувати їхню долю, рано чи пізно теж зникали.

      До групи, крім Брейка, Флеша та В'ю Соник, входили ще десяток учених, яких розшукували по всьому материку та берегли, мов зіницю ока. З величезними труднощами діставали устаткування, необхідні препарати й хімікати. Якщо служба Загальної безпеки накривала лабораторію, це було справжньою трагедією, бо доводилося починати все наново. Найскладніше в роботі лабораторії було те, що дотепер не вдалося виявити самого вірусу, а також визначити, за яким принципом він обирає свою жертву. Спочатку його намагалися знайти в крові. Для цього довелося створити цілий банк крові, добути відповідні хімічні реактиви, мікроскопи, включаючи цифровий, і таке інше. Кілька місяців група намагалася виявити вірус, але марно. Потім хтось припустив, що він може бути тільки в одному з органів, наприклад, у мозку або печінці. Добувати зразки цих органів можна було тільки в лікарнях, а це теж виявилося не простим завданням. Серед лікарів слід було знайти реалітів, а серед реалітів – однодумців, бо реаліт на реаліта не схожий. Траплялося, що й реаліти повідомляли про роботу груп Опору