Таємниця Великого Сканера. Олександр Есаулов

його, перестрибнув парканчик біля якогось приватного будинку та миттю перейшов у формат чистої цифри. На подвір'я ввалилися троє поліцейських:

      – Де він? Де хуліган? Він не міг далеко втекти… Шукайте його тут! Клацнув замок, і на ґанок вийшов невисокий кремезний глюк.

      Він суворо оглянув подвір'я і не дуже люб'язно сказав поліцейським:

      – Хто заважає відпочивати службовцеві Великого Сканера?

      У вусі глюка блиснула, відбиваючи вечірнє сонце, сережка, й поліцейські одразу зробилися сумирними:

      – Та ні… Хто ж заважає! Ми бачили, як сюди забрався хуліган, от і вирішили подивитися! Ми вже йдемо… Мабуть, здалося!

      – Ну-ну… – пробурчав господар і роздратовано ляснув дверима.

      Дроник не дуже боявся поліцейських: у форматі чистої цифри знайти його було практично неможливо, але йому стало цікаво, що ж це за глюк такий і до чого тут сережка? Він просотався крізь замкову шпарину в дім. У кімнаті, поєднаній з передпокоєм і кухнею, нічого незвичайного не було, зате вдвох інших!.. Щільно зсунуті столи, заставлені приладами й устаткуванням, троє в білих халатах, схилені над мікроскопами, навіть комп'ютер був утиснутий у цей невеликий простір.

      «Оце так! – подумав Дроник. – Певна річ, усе це робиться потай».

      Той самий, із сережкою у вусі, зайшов до кімнати й заспокоїв схвильованих мешканців:

      – Усе гаразд! Троє дурнуватих поліцейських заблукали випадково.

      – Точно? Ти нічого не переплутав? – засумнівався хтось.

      – Ні. Вони урядової кліпси так налякалися, що одразу змились! І тут Дроник зважився. Він виник просто з нічого посеред кімнати.

      – Здрастуйте…

      Запала мертва тиша.

      – Це хто? – напруженим голосом запитав один із тих, що були в білих халатах.

      – Не знаю, – розгублено відповів Брейк, бо це був саме він.

      – Дострибалися! – кинув інший.

      – Хай вам грець! – закричав третій, вихопив із-за пояса блискучий пістолет і навів його на Дроника.

      – Перестань, ідіоте! Півбудинку рознесеш!

      – Та заждіть ви, – Дроник не злякався, а швидше розсердився, що його не розуміють, – я не думаю, що я ваш ворог.

      З першого погляду йому стало зрозуміло, що ці глюки вірусом не заражені, а раз так, то можна спробувати встановити з ними контакт.

      – Прошу вас, – він спокійно подивився на того, хто тримав у руці магнітний випромінювач, – давайте поговоримо. Я розповім вам, хто я і звідки, а далі ви вже будете вирішувати, що зі мною робити. У всякому разі, ми не вороги, я вас запевняю.

      Не так слова, як тон, яким вони були сказані, заспокоїли й господаря, і тих, хто працював у кімнаті.

      – Гаразд, – погодився Брейк, – розповідай.

      – Я це… – почав Дроник зовсім як Васла. – Я не з вашої планети…

      – Тобто ти хочеш сказати, що не з планети Ц, а з іншої, зовсім з іншої планети? – перепитав один із білохалатних.

      – Чи чули ви що-небудь про Великого Процесора?

      – Про кого Великого? – Брейк недовірливо схилив голову до плеча й примружив око. – На нашій