Таємниця Великого Сканера. Олександр Есаулов

Кадим п'ять разів поспіль злетів без жодних зауважень. Відчинилися двері, й до тренажера ввійшов Великий Процесор.

      – Ну, як тут у вас?

      – Все нормально, – доповів Рикпет, – ми готові.

      – Точно? Обов'язки розподілили? Добре. Не забувайте, планетольотів у мене всього три. На кожному по два човники, на яких ви можете сісти на планету. Планетоліт повинен залишатися на орбіті. Ц – планета велика, й сила тяжіння там чимала. Якщо ви будете злітати з планети – може не вистачити пального на зворотний шлях. І, крім того, якщо на планеті й справді завівся такий вірус, то краще човник відвідування назад не везти, залиште його там, на орбіті, а скафандри ретельно продезинфікуйте. Бракувало ще тільки, щоб цю гидоту сюди притягти. Ваше головне завдання – знайти експедицію. Знайти й повернути її сюди. Завдання другого плану: спробувати довідатися, що ж за вірус такий там завівся? І як із ним можна боротися? У цьому довіряйте місцевому населенню. Я думаю, вони не сидять там склавши руки, щось роблять, раз прохають допомоги! Але головне: знайти й повернути експедицію. Це найважливіше! Все зрозуміло?

      – Так, пане Великий Процесоре: головне – знайти експедицію.

      – Чудово. Тоді в дорогу. Я намагатимуся не випускати вас із поля зору, у всякому разі, поки мої засоби контролю будуть ефективними. Планета Ц все-таки дуже й дуже далеко. Планетоліт домчить вас туди швидко, бо він піде в підпросторі й швидкість його в багато разів перевищить швидкість світла.

      – А хіба таке можливо? – поцікавилася Шаната. – Ми вчили…

      – Не забувай, Шанато, ти – в Заекранні, а не у фізичному світі. У нас тут свої закони.

      – Ой, забула зовсім…

      – Мені здається, я все вам сказав. А тепер – на космодром.

      Біля тренажера стояв курсор, знайома всім машина миттєвого пересування Заекранням. Не встиг Кадим навіть почухатися, а Васла сказати своє знамените «це… як його…», як вони опинилися біля підніжжя планетольота. Він був такий величезний, що спочатку всі розгубилися, особливо Кадим, якому належало вести це громаддя. Навколо пускового столу метушилися десятки глюків.

      – Нічого собі, – пробурмотів новоявлений пілот.

      – Не слабо! – погодився Рикпет.

      – Це… як його… – на більше Васлі забракло слів.

      Тільки Шаната мовчки похитала головою: вона раптом злякалася. На тренажері не було такого відчуття реальності, а тут… Таке громаддя!

      – Тепер зрозуміло, чому нас ганяли на тренажері. Якщо ми таку штуку гахнемо, то половину Заекрання спалимо! – сказав Рикпет Кадиму. – Так що дивися, не нароби помилок!

      – Та я із заплющеними очима! Ти що…

      – Це… як його…

      Швидкісний ліфт за лічені секунди доставив їх у кабіну. Там усе було точнісінько так само, як і в тренажері, тільки довелося надягати скафандри. Як пояснив Великий Процесор, старт і спуск здійснюються тільки в скафандрах – задля безпеки екіпажу. Важко хряпнули дверцята, які відрізали команду від зовнішнього світу. В кабіні запала цілковита тиша. Пролунав змінений