Таємниця Великого Сканера. Олександр Есаулов

відчули, що їх легко втисло в крісла.

      – Приїхали, – сказала Шаната.

      – Так швидко? – зачудувався Кадим. Йому було шкода розставатися з кріслом пілота.

      – Підпростір – це клас! – посміхнувся Дроник. – Джик – і на місці!

      – Виходь на навколопланетну орбіту, подивимося, куди краще човника саджати.

      Кадим кивнув, а Шаната відразу навантажила свій комп'ютер новим розрахунком. Планетоліт, здавалося, завис нерухомо над планетою, хоча насправді просто обертався разом із нею на однаковій швидкості.

      – Додай трішки, – попросив Рикпет, – так ми нічого не побачимо.

      Кадим на кілька секунд увімкнув планетарний двигун, швидкість збільшилася, і вони почали обліт планети Ц. Побачили тільки один величезний материк і безкраїй, дуже гарний з космосу блакитний океан. Кривий ріг материка, що тягся майже до полюса, відтинала гряда гір. З висоти орбіти білі хмари, підсвічені двома сонцями, були просто чудові.

      – У них, напевне, дуже коротка ніч, – припустив Рикпет, – два сонця!

      – Це… як його… А спати коли?

      – Вони на ніч темні пов'язки на очі надягають! – засміявся Кадим.

      – А, може, в них узагалі ночі нема! І не сплять вони зовсім, – висловила свою думку штурман експедиції, – у них, швидше за все, інакше, ніж у нас. Причина єдина – це інша планета!

      – Красиво все-таки… – мрійливо промовив Дроник, – Кнопу[2] б сюди, щоб теж помилувалася…

      – Це справи не стосується, у всякому разі, поки що, – припинив балаканину командир. – Сідати будемо поруч із великим містом.

      З орбіти було видно, що місто, розташоване на березі океану, величезне. На материку була безліч інших міст, але набагато менших.

      – Це… як його… Напевно, це столиця… Цей Родосим…

      – Сидиром, – поправив Рикпет.

      – Ага, ну цей… Професор… Він, напевно, теж десь біля столиці сідав.

      – Радар засік на орбіті об'єкт, – доповів Кадим.

      – Зближуйся, – скомандував Рикпет.

      Кадим на мить запустив планетарний двигун, додав планетольотові необхідної для зближення швидкості. Вже за півгодини стало зрозуміло, що це точнісінько такий самий планетоліт.

      – Перша експедиція! – впевнено сказав Рикпет. – Запитай їх по радіо.

      В автоматичному режимі прийшла відповідь: планетоліт порожній.

      – Та-а-ак… – протяг Рикпет. – Давайте промацаємо материк. Може, човник відгукнеться. Там же повинен бути радіомаяк, хіба ні?

      Човник дійсно відгукнувся. Він був у горах, кілометрів за двадцять від столиці.

      – Отам і сідатимемо, – командир тицьнув пальцем у миготливу точку на екрані монітора, – тільки такого нехлюйства ми не допустимо.

      – Це ти про що? – поцікавилася Шаната.

      – Хіба можна планетоліт залишати без нагляду?

      – Тобто? – Кадим відчув у цих словах якийсь підступ.

      – На планетольоті обов'язково повинен хтось залишитися.

      – Це… як його… а хто?

      – Пілот, –

2

Одна з героїнь книжки «Канікули для Інформи».