Таємниця Великого Сканера. Олександр Есаулов

рішення командира не коментувала, Васла ще трохи побурчав і теж підкорився. За десять хвилин до старту всі троє сіли в крісла й пристебнулися пасками: на човнику системи штучної гравітації не було й можна було не тільки набити собі ґуль під час польоту, але й накоїти лиха, ненавмисно в що-небудь в'їхавши головою чи ногами.

      – Час, – сказала Шаната, – готовність п'ять секунд… чотири… три…

      Рикпет поклав пальці на клавіатуру пульта керування.

      – Дві… одна… старт!

      Човник сіпнувся.

      – Це… як його… відчалили…

      Рикпет, не відриваючись, дивився на прилади. Програмою було передбачено потрібне для посадки, розумна електроніка все робила сама. Рикпет сказав, що він пілотуватиме човник, але трохи перебільшив свою роль: човником керував бортовий комп'ютер, а Рикпет лише контролював його.

      Тим часом човник відірвався від планетольота й завис. Планета, що летіла в чорній безодні космосу, була невимовно гарна. Блакить океану підкреслювалася білими хмарами. Єдиний материк, який займав величезну площу, був схожий на дивовижну рибу, що її голова впиралася в Північний полюс, а ріг, що нагадував хвіст дивовижної риби, – у Південний. Столиця розташовувалася недалеко від гір і темніла плямою на тлі зелених лісів.

      Комп'ютер чітко ввів човник в атмосферу. Це був найважливіший момент: незначна помилка могла призвести до того, що човник, мов плаский камінь, який стрибає по воді млинчиком, відскочить від щільних шарів атмосфери, або навпаки, згорить у ній без сліду, як згорають метеорити над Землею темними серпневими ночами. За бортом човника забушував вогненний вихор, далі ввімкнулися двигуни гальмування, й нарешті експедиція підлетіла зовсім близько до поверхні планети Ц. Рикпет узяв керування на себе, перевів човник у пілотований режим і описав широке коло навколо місця посадки: він шукав човника першої експедиції.

      – Ось він! – скрикнула Шаната, яка перша побачила сріблястий хрестик, притулений до самого підніжжя гори.

      Рикпет повернув штурвал і м'яко посадив машину. Васла кинувся до дверей.

      – Куди? Дверей не відчиняти!

      – Це… як його… Ти чого?

      – Не поспішай, Васло, тобі це не личить. Це Кадим у нас найпоквапливіший. Зараз ми зробимо аналіз атмосфери, а вже потім… Дронику, ти теж поки що не виходь. Краще бути обережним…

      – Та що мені зробиться?

      – Ти не пам'ятаєш, що казав про небезпеку вірусу твій пан? – обрубав його репліку Рикпет.

      Шаната сіла за комп'ютер, і за кілька хвилин на екрані висвітилася інформація про склад атмосфери в порівнянні з земною. Шаната вивчила дані й труснула головою:

      – Цілком можна обходитися без скафандрів.

      – А цей… як його… вірус? – Васла вже не поспішав, а виявляв свою звичайну ґрунтовність у всьому та обачність.

      Рикпет почухав потилицю:

      – Не будемо ж ми серед місцевих жителів ходити в скафандрах. Сподіватимемося, що до нас цей вірус не пристане. Він же віртуальний, зрештою!

      Зняли