Росмерсгольм. Генрик Ибсен

Кроле?

      Крол. Ніколи в житті не ввійду я в згоду з тими елементами в громадянстві, що хочуть його зруйнувати.

      Росмер. То будемо, принаймні, боротися благородною зброєю, коли без боротьби не можна обійтися.

      Крол. Хто не зі мною в найголовніших життєвих питаннях, того я не хочу більше й знати. І милувати його я не збираюсь.

      Росмер. Це стосується й мене?

      Крол. Ти сам розірвав зо мною, Росмере.

      Росмер. Але який же це розрив?

      Крол. Оце! Це ж розрив з усім тим, що було досі до тебе близьке. Тепер неси наслідки.

      Ребека Вест увіходить з правого боку й залишає двері широко відчиненими.

      Ребека. Ну от, тепер він на шляху до своєї великої офіри. А нам час уже йти до столу. Будьте ласкаві, пане ректоре.

      Крол(бере капелюха). Добраніч, фрекен Вест. Тут мені більше нічого робити.

      Ребека(здивовано). Що це значить? (зачиняє двері й підходить ближче). Ви сказали?

      Росмер. Тепер він уже знає.

      Крол. Ми не випустимо тебе з рук, Росмере. Ти мусиш повернутися до нас знову.

      Росмер. До вас я вже ніколи не повернусь.

      Крол. Побачимо. Ти не такий чоловік, щоб бути самотнім.

      Росмер. Я вже не цілком самотній. Нас двоє, щоб переносити самотність тут.

      Крол. А-а! (У ньому прокидається підозра). І це ще! Слова Беати!

      Росмер. Беати?

      Крол(відганяючи думки). Ні, ні, це було гидко. Вибач мені.

      Росмер. Як? Що?

      Крол. Ні слова більше про це. Фу! Вибач мені. Прощавай! (Виходить дверима в передпокій).

      Росмер(іде за ним). Кроле, не можна, щоб на цьому був уже кінець між нами. Завтра я прийду до тебе.

      Крол(у передпокої, обертається). Щоб і ноги твоєї не було в моєму домі! (Бере палицю й виходить).

      Росмер стоїть деякий час у дверях, потім зачиняє їх і йде до столу.

      Росмер. Нічого, Ребеко. Ми це все витримаємо. Ми двоє вірних друзів – ти і я.

      Ребека. Як ти гадаєш, що він думав, коли сказав – фу!

      Росмер. Люба, не суши собі голови над цим. Він сам не вірив тому, що думав. Але завтра я таки піду до нього. Добраніч!

      Ребека. Ти так рано йдеш до себе в кімнату й сьогодні? Після цього всього?

      Росмер. Сьогодні, як і завжди. Я відчуваю себе так легко тепер після цього. Ти бачиш, – я цілком спокійний, люба Ребеко. Постався і ти до цього спокійно. Добраніч!

      Ребека. Добраніч, любий друже! Спи спокійно.

      Росмер виходить у передпокій, потім чути, як він іде сходами нагору. Ребека підходить і сіпає за дзвінок біля грубки. Трохи згодом заходить із дверей праворуч мадам Гельсет.

      Ребека. Можете прибрати зі столу, мадам Гельсет. Пастор нічого не хотів, а ректор пішов додому.

      Гельсет. Ректор пішов? Що з ним сталося?

      Ребека(бере своє плетіння). Він запевняв, що дуже швидко буде велика гроза.

      Гельсет. От чудно! Адже