Росмерсгольм. Генрик Ибсен

про це. Краще про це мовчати (ходить по кімнаті). О, так, так, так.

      Зупиняється, заклавши руку за спину, біля вікна й дивиться надвір.

      Ребека(наближається до Росмера й говорить йому пошепки й непомітно для ректора). Зроби це!

      Росмер(так само). Не сьогодні ввечері.

      Ребека(як перед тим). Саме сьогодні (відходить і поправляє лампу).

      Крол(знову переходить кімнату). Так, мій любий Росмере, отже, тепер ти знаєш, як дух часу накинув тінь своїми крилами на моє родинне життя й на мою громадську діяльність. І проти цього згубного духу часу, що все руйнує, я не повинен хіба боротись усіма засобами, що є в мойому розпорядженні? Ні, я справді борюсь. І пером, і словом.

      Росмер. І ти сподіваєшся чогось досягти в такий спосіб?

      Крол. Я хочу у всякому разі виконати свою громадську повинність. І я певен, що кожний громадянин, який дбає про добробут своєї батьківщини й любить її, повинен робити теж саме. Бачиш, тому я й прийшов сьогодні до тебе.

      Росмер. Але ж, любий, як ти гадаєш, що я повинен?

      Крол. Ти повинен допомогти твоєму старому приятелеві. Зроби так, як ми всі. Допоможи, скільки можеш.

      Ребека. Але ж, ректоре Кроле, ви знаєте, що пан Росмер відчуває неохоту до цього всього.

      Крол. Цю неохоту йому треба тепер якось перемогти. Ти, Росмере, замало стежиш за всім цим. Ти тут сидиш і замуровуєшся своїми історичними збірками. Хай бог боронить, я з повагою ставлюся до всіх цих родоводів і всього, що сюди належить. Але час тепер не для такого заняття, на жаль. Ти не можеш собі уявити, в якому стані знаходиться все навколо в країні. Все пішло шкереберть, коротко кажучи, – всі, до одного, поняття. Треба бойової роботи, щоб викорчувати всі оці помилкові думки.

      Росмер. Я гадаю так само. Але така робота не для мене.

      Ребека. Та, крім того, я гадаю, що у пана Росмера виробився ширший погляд на життя, ніж раніш.

      Крол(вражений) Ширший?

      Ребека. Так, або вільніший. Більш незалежний.

      Крол. Що це значить? Росмере, адже ти не міг бути таким хистким, щоб дати себе засліпити тимчасовою перемогою привідців юрби!

      Росмер. Любий мій, адже ти знаєш, як мало я тямлю в політиці. Але мені справді здається, що останніми роками стало більше самостійності в думках окремих людей.

      Крол. Ну, і ти, не міркуючи, вважаєш це за добре? Запевняю тебе, що ти дуже, дуже помиляєшся. Прислухайся уважно до тих поглядів, що розповсюджують радикали як тут, у місті, так і по селах. Це не що інше як премудрість, що її проповідує «Маяк».

      Ребека. Так, Мортенсгорд має великий вплив тут на багатьох.

      Крол. Так, уявіть собі! Людина з таким заплямованим минулим. Людина, що її прогнали з учительської посади за неморальність. Він сміє вдавати із себе народного вождя, і це йому вдається. Справді вдається. Тепер він хоче збільшити свою газету, чув. Я знаю з певних джерел, що він шукає собі тямучого працівника.

      Ребека. Чудним здається мені, що ви з вашими приятелями не приборкаєте його.

      Крол.