Росмерсгольм. Генрик Ибсен

часопис). Добрий ранок, люба. Ти щось хочеш?

      Ребека. Я хотіла лише довідатись, чи тобі добре спалося?

      Росмер. О, я спав так добре й чудово. Жодних снів – (обертаючись) А ти?

      Ребека. Дякую. Так, трохи на світанку.

      Росмер. Я не знаю, – мені давно не було так легко на серці, як тепер. О, це було справді добре, що я нарешті сказав усе.

      Ребека. Так, ти не повинен був так довго мовчати, Росмере.

      Росмер. Я не розумію сам; як міг я бути такий боязкий.

      Ребека. Ну, це, властиво, була не боязкість.

      Росмер. Ні, так, так, – коли я глибше в це загляну, то тут було таки трохи й боязкості.

      Ребека. Ну, тим більше сміливості ти виявив, поборовши її відразу (сідає поруч нього на кріселко біля стола). А тепер я хочу розказати тобі про те, що я зробила, – тільки, щоб ти не розсердився на мене.

      Росмер. Розсердився? Люба, як ти можеш так думати?

      Ребека Авжеж, бо це було, може, трохи самоправно з мого боку, але…

      Росмер. Ну й що ж, я слухаю.

      Ребека. Вчора ввечері, як той Ульрік Брендель відходив, – я передала кілька рядків до Мортенсгорда.

      Росмер(трохи замислившись). Але ж, люба Ребеко. Ну, й що ж ти йому написала?

      Ребека. Я написала, що він зробив би тобі добру послугу, якби трохи потурбувався про цю нещасну людину й допоміг йому, чим може.

      Росмер. Люба, ти не повинна була цього робити. Ти цим Бренделеві лише нашкодила. І Мортенсгорд така людина, що я з ним ніколи не бажав би мати жодної справи. Адже ти знаєш, що я мав з ним одного разу сутичку.

      Ребека. А хіба ти не думаєш, що зараз було б саме до речі відновити з ним знову добрі стосунки?

      Росмер. Я? З Мортенсгордом? Чому це, на твою думку?

      Ребека. Та, власне, тому, що ти тепер не можеш почувати себе впевненим, відколи ти розійшовся зі своїми приятелями.

      Росмер(дивиться на неї й хитає головою). Невже ти справді могла подумати, що Крол або хтось інший захотів би мститись мені? Що вони були б у стані зробити це?

      Ребека. З першого запалу, любий. Ніхто, звичайно, не може бути певний. Мені здається, – після того, як ректор так поставився до тебе…

      Росмер. Ах, ти повинна була, проте, знати його трохи краще. Крол – чесна людина з усякого погляду. Після обіду я піду до міста й побалакаю з ним. Я побалакаю з ними всіма. О, ти побачиш, – як легко це все буде.

      Мадам Гельсет увіходить з дверей ліворуч.

      Ребека(підводиться). Що там, мадам Гельсет?

      Гельсет. Ректор Крол стоїть у передпокої.

      Росмер(хутко підводиться) Крол!

      Ребека. Ректор! Ні, подумай!

      Гельсет. Він питається, чи можна йому зайти наверх і поговорити з пастором.

      Росмер(до Ребеки). Що я тобі казав! Звичайно, хай заходить. (Іде до дверей й гукає на сходи вниз). Йди сюди, дорогий Друже! Сердечно вітаю!

      Росмер стоїть і притримує двері, щоб не зачинилися. Мадам Гельсет виходить. Ребека зсуває завіси на дверях у спальню, прибирає дещо.

      Ректор