Росмерсгольм. Генрик Ибсен

Та чим?

      Крол. …та вільним коханням, коли ти, нарешті, хочеш це почути.

      Росмер(стиха). І ти не посоромився сказати мені це! Тобі, хто знає мене ще з дитинства..

      Крол. Саме тому. Я знаю, як легко ти підпадаєш під вплив тих людей, що з ними тобі доводиться мати діло. А ця твоя Ребека… Ну, ця фрекен Вест, – її ми, власне, далі й не знаємо. Коротко, Росмере, я не зрікаюся тебе. А ти сам повинен силкуватися, щоб завчасно врятувати себе.

      Росмер. Врятувати себе? Яким чином?

      Мадам Гельсет виглядає з дверей ліворуч.

      Росмер. Чого вам?

      Гельсет. Мені треба покликати фрекен униз.

      Росмер. Фрекен немає тут нагорі.

      Гельсет. Так? (озирається). От дивно (виходить).

      Росмер. Ти сказав?

      Крол. Слухай. Про те, що тут нишком робилося ще за життя Беати, – і що робиться тут тепер – я не хочу особливо допитуватися. Ти був такий глибоко нещасливий у своїм подружнім житті. І цим можна до деякої міри тебе виправдати.

      Росмер. Ах, як ти, властиво, мало мене знаєш!

      Крол. Не перебивай мене. Я хочу тобі сказати ось що: якщо ти неодмінно хочеш тягнути й далі оце спільне життя з фрекен Вест, то все-таки треба, щоб ти принаймні мовчав про своє відступництво від віри, до якого вона тебе довела. Дозволь мені доказати! Дозволь мені сказати! Я кажу, коли вже до того дійшло, то думай і вір, як тобі хочеться, у якім хочеш напрямку. Але тримай свої погляди про себе. Адже це чисто особиста справа. Немає жодної потреби голосно кричати про це на цілу країну.

      Росмер. Для мене це конче потрібно, щоб вийти з цього фальшивого й неправдивого становища.

      Крол. Але ж ти маєш обов’язки щодо своїх родових традицій, Росмере! Запам’ятай це! Росмерсгольм завжди, з предковічних часів був огнищем доброчинності та порядку – поваги до всього, що встановили й визнали найкращі члени громадянства. На всій окрузі відбились погляди Росмерсгольму. Виникне сумний і шкідливий заколот, як тільки стане відомо, що ти сам порвав із тим, що я називаю росмерівською родовою традицією.

      Росмер. Дорогий Кроле, я не можу так дивитись на речі. Мені здається, що я маю на собі обов’язок внести хоч трохи світла й радості сюди, де рід Росмерів уносив темряву та гніт довгі, довгі часи.

      Крол(дивиться суворо на нього). Так, це було б достойною метою для чоловіка, що ним кінчається рід. Залиш це. Це не підхожа для тебе робота. Твоє призначення – тихе життя мирного дослідника.

      Росмер. Еге, дуже можливо. Але тепер я також хочу пристати до життьової боротьби, хоч раз.

      Крол. Життьова боротьба, – знаєш ти, чим вона стане для тебе? Вона стане боротьбою на, життя чи смерть зо всіма твоїми приятелями.

      Росмер(тихо). Вони ж не всі такі фанатики, як ти.

      Крол. Ти, Росмере, довірлива й недосвідчена людина. Ти й не гадаєш, яка гроза скоїться над тобою.

      Мадам Гельсет виглядає з дверей ліворуч.

      Гельсет. Фрекен звеліла сказати.

      Росмер. Що?

      Гельсет. Там прийшов чоловік, що