Росмерсгольм. Генрик Ибсен

на думку?

      Росмер. Тому що ти надаєш такого великого значіння єдності у поглядах та переконаннях.

      Крол. Це так, але ми з тобою де в чому сходимось. У важливих, основних питаннях, у всякім разі.

      Росмер(тихо). Ні, цього вже більше немає.

      Крол(хоче схопитися з місця). Що це значить?

      Росмер(притримує його). Ти, посидь. Я прошу тебе, Кроле.

      Крол. Та й що ж це? Я не розумію тебе. Кажи ясніше!

      Росмер. У моїй душі настало нове літо. Нові молоді думки. І саме тому став я тепер такий.

      Крол. Яким, яким ти став?

      Росмер. Таким, як твої діти.

      Крол. Ти? Ти! Але ж це неможливо! Яким став ти, кажеш?

      Росмер. Таким самим, як твої діти – Ляуріц і Гільда.

      Крол(схиливши голову). Зрадник. Йоганес Росмер зрадник.

      Росмер. Я мусив би відчувати себе таким щасливим, – таким радим від того, що ти називаєш зрадою. А проте я почуваю велике горе. Адже я знаю, що завдаю тобі цим пекучого болю та прикрощів.

      Крол. Росмере, Росмере! З цим я ніколи не помирюсь (Дивиться похмуро на нього). Ах, як ти можеш бути з ними й допомагати їм занапащувати й руйнувати цю нещасну країну!

      Росмер. Це є справа визволення, я хочу постояти за неї.

      Крол. Так, я знаю це добре. Так звуть це всі баламути та всі, кого вони збили з пуття. Але невже, на твою думку, можна чекати якогось визволення від цих бунтівників, що отруюють все наше громадське життя?

      Росмер. Я не пристаю ні до тих бунтівників, що захопили владу, ні до партій, що тепер борються. Я хочу спробувати зібрати, об’єднати людей з різних напрямків. Якнайбільше й якнайміцніше. Я хочу жити й віддавати всі свої життьові сили лише на одно, – а власне на утворення в країні здорової Громадської думки.

      Крол. То ти не думаєш, що ми маємо цієї громадської думки задосить! Я, зі свого боку, гадаю, що ми всі поступово ліземо в грязюку, що в ній почувають себе добре лише мужики та пропащі люди.

      Росмер. Отож саме тому я й покладаю на громадську думку велике завдання.

      Крол. Яке завдання?

      Росмер. Зробити всіх людей у країні благородними людьми.

      Крол. Усіх людей?

      Росмер. Як можна більше, у всякому разі.

      Крол. В який спосіб?

      Росмер. Визволивши їх розум та очистивши їх волю, я гадаю.

      Крол. Ти мрійник, Росмере. Ти хочеш їх визволити? Ти хочеш їх очистити?

      Росмер. Ні, любий, я хочу лише пробудити в них бажання до цього. Зробити це вони мусять самі.

      Крол. І ти віриш, що вони зможуть це зробити?

      Росмер. Так.

      Крол. Власними силами, виходить?

      Росмер. Так, саме власними силами. Іншого способу немає.

      Крол(устає). Чи ж годиться так говорити пасторові?

      Росмер. Я вже не пастор.

      Крол. Так, але ж твоя дитяча віра?

      Росмер. Її у мене вже немає.

      Крол. Ти вже не маєш її?

      Росмер(устає). Я зрікся її. Я мусив зректися її, Кролю.

      Крол(схвильовано,