Росмерсгольм. Генрик Ибсен

на нього повний ненависті погляд). Ну, отже, «Маяк», засвічений і в Росмерсгольмі. (Застібає свій сюртук). Так, тепер у мене нема вже сумніву, якого курсу триматися.

      Мортенсгорд(жартома). «Маяк» буде завжди засвічений, щоб освітлювати ректорові дорогу додому.

      Крол. Еге, ви давно вже показали своє добре бажання. Щоправда, є одна заповідь, що забороняє нам свідчити на свого ближнього неправду.

      Мортенсгорд. Ректорові немає чого навчати мене заповідей.

      Крол. Навіть сьомої?

      Росмер. Крол!

      Мортенсгорд. Якщо це потрібно, то найбільше личило б пасторові.

      Крол(з прихованою іронією). Пасторові? Авжеж, пастор Росмер найбільш підходящий чоловік для цього. На все добре, панове. (Він виходить і грюкає дверима).

      Росмер(дивиться деякий час на двері й говорить ніби про себе). Так, так, це так і мусить бути (обертається). Скажіть мені, будь ласка, п. Мортенсгорд, що завело вас до мене.

      Мортенсгорд. Я, власне, шукав фрекен Вест. Я хотів подякувати їй за гарного листа що я вчора одержав від неї.

      Росмер. Я знаю, що вона писала до вас. Ви вже поговорили з нею?

      Мортенсгорд. Так, трохи (злегка посміхаючись). Я чув, що погляди де в чому змінилися, тут у Росмерсгольмі.

      Росмер. Мої погляди перемінились багато де в чому. Я можу навіть сказати – у всьому.

      Мортенсгорд. Це казала й вона, фрекен Вест. Тому вона й вирішила, що я мушу піти сюди нагору й поговорити трохи про це з пастором.

      Росмер. Про що саме, пане Мортенсгорде?

      Мортенсгорд. Чи не дозволите ви мені розказати в «Маякові» про те, що ваші погляди змінились та що ви тепер стоїте за волю думки та поступ?

      Росмер. Ви можете це зробити. Я навіть прошу вас розказати про це.

      Мортенсгорд. Так, це буде зроблено взавтра зранку. Це буде велика й важлива новина, що пастор Росмер із Росмерсгольму гадає також боротися за освітню справу в такому напрямку.

      Росмер. Я не цілком розумію вас.

      Мортенсгорд. Я кажу про те, що наша партія одержує велику моральну підтримку кожний раз, коли до нас пристає поважна, віруюча людина.

      Росмер(трохи здивований). Ви, виходить, не знаєте? Фрекен Вест не сказала ще?

      Мортенсгорд. Чого, пане пасторе? Фрекен дуже поспішала кудись. Вона сказала мені піти сюди нагору й почути решту від вас самих.

      Росмер. Ну, так я кажу вам, що я вже звільнився цілком. У всіх відносинах. Я стою тепер далеко від усього, чому навчає церква. Ці речі вже не торкають мене.

      Мортенсгорд(дивиться на нього, дуже вражений). Ні, якби місяць упав на землю, то я не був би більш здивований! Сам пастор зрікається!

      Росмер. Я дійшов до того, до чого ви давно вже прийшли. Про це ви також можете сповістити в «Маякові».

      Мортенсгорд. І про це? Ні, дорогий пане пасторе. Вибачте мені, – але краще було б цього не торкатися.

      Росмер. Не торкатись цього?

      Мортенсгорд. На перший раз, спочатку, я гадаю.

      Росмер. Я не розумію.

      Мортенсгорд. Так от, бачите, пане пасторе. Вам напевно, я так