Помилка. Светлана Талан

збиралася, та й сперечатися з матір’ю не хотілося.

      – Добре, – сказала вона й пішла на город.

      Увечері Вероніка не вийшла до Кіри, щоб не сердити матір. Дівчина бачила, як мати зачинила вхідні двері і ключ забрала із собою. Вероніці не спалося. У голову лізли всякі думки. Вона то беззастережно вірила Захару, то сумніви починали хробаком точити душу. І раптом її осяяла думка. Сьогодні в них немає побачення. А що, як піти перевірити, чи на місці його «мерседес»? Двері замкнені, але навстіж відчинене вікно.

      Вероніка по-котячому тихо встала, накинула халатик і в кімнатних пантофлях вислизнула у вікно. На вулиці було тихо й свіжо. Берізка завмерла в дрімоті, і нерухоме повітря не тривожило її листя. За звичкою Вероніка торкнулася рукою стовбура й майже побігла знайомою стежкою.

      Віддихавшись, Вероніка підійшла до паркана, де вони з Кірою вперше побачили Захара. Вона зробила крок уперед – і роса на траві обпекла їй ноги. Автомобіля Захара на звичайному місці не було. Щось підказало Вероніці, що треба сходити до річки. Навіть не знаючи навіщо, дівчина побігла вузькою доріжкою.

      Ще здалеку вона почула голоси. Вероніка тихо йшла вперед. Сміх на якийсь час стих, і вона вже була заспокоїлася, аж раптом різко зупинилася за кущами терну. Там, на березі річки, горіло багаття. Вероніці треба було пройти ще трохи, щоб розгледіти двох людей біля вогню. Серце шалено калатало в грудях, поки вона зробила кілька кроків і визирнула з-за дерева. Там сиділи двоє: її Захар і Люська. На них були тільки плавки. Захар зняв із шампура шматочок м’яса і поклав у відкритий рот своєї подруги.

      Вероніка стояла приголомшена. В одну мить її казковий світ, наповнений любов’ю, розвалився, утворивши величезну прірву між нею й Захаром. Раптово нахлинули сльози та застелили очі, розмиваючи фігури, які зімкнулися в одне ціле на піску, прямо біля багаття, на її із Захаром місці. Кусаючи від образи губи, Вероніка побігла додому. І тільки опинившись у ліжку, дала волю сльозам.

      До ранку Вероніка почувалася не тільки приниженою, а й спустошеною. Її чисту любов розтоптали ногами, змішали з брудом, залишивши на душі розчарування та нудьгу. Але їй вдалося вимкнути емоції і включити холодний розум. Вероніка знала, що ніколи більше не побачить Захара, а якщо зустріне, то навіть не заговорить із ним.

      Розділ 7

      Зі шрамом на душі та джинсовими штаньми, захованими на самому дні важучої валізи, виїжджала Вероніка до міста на вступні іспити. Захара вона більше не бачила і всіляко уникала зустрічі з ним. Було відчуття, ніби їй плюнули в душу, але у Вероніки вистачило розуму не затаїти зла на всю сильну половину людства. Постраждавши кілька днів, вона зробила контрольну ревізію у своїй душі. Вероніка відсіяла брехню його слів, удавання, обман і зраду, залишивши собі теплі спогади. Вона зрозуміла, що ніколи не забуде, та й нема чого стирати з пам’яті їхнє знайомство, потім перше побачення біля річки й зустрічі. Яким прекрасним і різнобарвним тоді був для неї весь світ! І як яскраво горіли на небі зірки в той день, коли вона стала жінкою й випробувала новий, незнайомий смак любові! Захар