Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18. Валентин Красногоров

МИКОЛАЇВНА. Що за безглузді запитання?

      СВІТЛАНА.. Думаєте, ваші краще? Як зустрінете школярку, відразу про оцінки. Начебто в нас інших турбот немає.

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Ти í з мамою така ж зубаста?

      СВІТЛАНА.. Ні, з мамою, як би вона себе не вела, я розмовляю м'яко, терпляче, намагаюся виховувати. Звичайно, деколи осадиш, коли особливо дошкуляє, але бити ніколи не б'ю. Знаєте, ласкою легше свого досягти. Í більш педагогічно.

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Світо, що за тон?

      СВІТЛАНА.. А як ви з мамою розмовляли?

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Ах ось воно що… Ну, тебе, припустімо, ці справи не стосуються.

      СВІТЛАНА.. Як сказати.

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Але в одному ти, безумовно, права. Я розмовляла з тобою, як з восьмирічною дитиною, а ти вже майже доросла. Вибач.

      СВІТЛАНА.. (Помітно тепліше.) Í ви вибачте.

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Виходить, розпитувань про школу ти не любиш. А чим ти займаєшся після школи?

      СВІТЛАНА.. Це ви про особисте життя? Його поки немає.

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Трохи посміхнувшись.) Í чим ти заповнюєш порожнечу?

      СВІТЛАНА.. Ходжу в секцію карате.

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Знову мене дурити?

      СВІТЛАНА.. Ні, я цілком серйозно. Адже жінка має вміти постояти за себе.

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Зітхнувши.) Знаєш, Свєта, я, здається, дійсно трошки відстала від життя. Приходь до мене в гості, поговоримо про те – про се.

      Входить Антоніна Прокопівна, в пальто.

      НАДЯ. (Здивовано.) Що, Гриша знайшовся?

      АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Та ні, я за дочею повернулася. Світлана, швидко одягайся! Виявляється, бабуля туди дороги не знає. Пам'ятає тільки, що кам'яний будинок з вікнами, í більше нічого. Така недолуга… (Світлані.) А ну, бігом! (Виходить зі Свєтою.)

      Мовчання.

      АЛЛА. Мені чомусь здається, що вони взагалі вже не повернуться

      ВІРА. Може, поїдемо í ми?

      НАДЯ. (Завагавшись.) Ти думаєш?

      ВІРА. Скоро Палац закриється.

      НАДЯ. Ну що ж… (Знімає фату, обводить поглядом кімнату, немов прощаючись, але не рухається з місця.)

      ОЛЕНА. Поясніть в кінці кінців, що відбувається?

      Їй ніхто не відповідає.

      НАДЯ. (Помітивши, що Марія Миколаївна, збліднувши, тримається за серце.) Що з тобою? Знову серце? (Дістає з сумки ліки.) Випий. (Олені.) Поклич Зінаїду Зіновіївну!

      Олена вибігає.

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Здається, відлягло. Не звертайте уваги.

      Поспішно входить ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА., за нею ОЛЕНА.

      ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Що трапилося?

      НАДЯ. Мамі недобре. Можна їй полежати десь у тихому місці?

      ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Ну звичайно. Ходімо.

      НАДЯ. (Підтримуючи матір.) Я піду посиджу з тобою.

      ВІРА. Я теж.

      НАДЯ. Не треба. Залишися з гостями. (Півголосом.) Займи їх як-небудь.

      Гримить черговий весільний марш. ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА. í Надя відводять Марію Миколаївну. У кімнаті залишаються Віра, Алла, Олена í обидві Гості. Пауза.

      ВІРА. Ну що, дівчата? Доп'ємо шипучку, чи що?

      ДРУГА