Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18. Валентин Красногоров

Ти мене дуже потішила. Зараз прибуде весела компанія хмільних дружків, í наречений, хитаючись í спотикаючись, поведе мою дочку до вінця. А потім ми подамося в ресторан, де знову буде випивка та танці з офіціантками. Яке щастя!

      АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Що ви мене все рестораном дорікаєте? Можна подумати, сама у Білому Домі працює. Якщо хочете знати, харчевні у людства раніше шкіл з'явилися. Де ще відпочити від сім'ї í від роботи? Де закоханим зиму пересидіти?

      БАБУСЯ.. Тоня…

      АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Í офіціантки їй, бач, не по нутру! А вони, між іншим, нітрохи не гірше учительш, тільки не такі зануди í одягаються краще. А нумо, спробуй, потягай з ранку до вечора пудові підноси, покрутись серед всякої п'яні, рукосуїв í скандалістів – ще невідомо, чи витримаєш!

      ОЛЕНА. Про що ви все говорите?

      ВІРА. Сядь.

      АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Чи, гадаєте, кухареві легше? Нагодуй-но дві тисячі осіб, покрутись-бо у спеці í чаду біля плити, í все стоячи, стоячи… Чим тільки від мене після не пахне – í супом, í ваніліном, í коропом смаженим! А ризику скільки? Í підгоріти може, í втекти, í головне, всі навколо, хоч í вчили в школі про ідеали, так í націляються щось схопити! Спробуй встежити!

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. А самі ви, звичайно, не цяпаєте.

      АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Не шипіть, не шипіть, а то пересмажитесь! Не подобається весілля, не підходить наречений – так навіщо ж тут сидите? Боїтеся, дочка без чоловіка залишиться?

      ВІРА. Надя, якщо захоче, вийде заміж хоч сьогодні.

      АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Í слава богу, нехай виходить! Навіщо мені невістка, яка мене соромитися буде? Досить í того, що дочка мене вже соромиться. Ганчірки, що я купую, носить, але подругам мене не показує. А Гриша – він не пропаде. Адже він не хто-небудь, а музикант, артист! Їх оркестр навіть у «Метрополь» одного разу запрошували. Минулого року він на дочці господаря магазину міг одружитися! А ви хто? Дітей життю вчите, а самі жити не вмієте. Тільки скиглите.

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Надя, ти чуєш – ця кухарка вважає союз з нами мезальянсом! Їй подавай продавщицю, буфетницю або на худий кінець, дочку господаря магазина!

      НАДЯ. Мама, а чим погані офіціантки í кухарки? Що за дворянська пиха? Це ж міщанство навпаки.

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Зрозумій, я зневажаю не професію кухаря, а ідеологію хапуги. Звідки у неї гроші? Офіціанткам, так тим хоч чайові дають, а у цієї звідки – «від приварку»?

      АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Базікайте, що хочете, я перед вами звітувати не зобов'язана.

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Í найсмішніше, вона дивиться на нас зверхньо, навіть по-своєму шкодує. Я в кожному її слові відчуваю, як вона до мене сходить, як вважає безпорадною застарілою ідіоткою. Але не в мені справа. Головне, що в тебе з цими людьми немає í не може бути ніяких спільних інтересів.

      АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Та що ви нас весь час тицяєте цими інтересами? Молоді у шлюб вступають, а не у гурток. Загальні інтереси або різні, а діти все одно з'являться.

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Ні, з нею неможливо розмовляти… Це вище моїх сил.

      НАДЯ. (Усміхаючись.) Мама, Антоніна Прокопіївна – добра í працьовита