Голова Якова. Любко Дереш

якщо не вдавиться. Тому відповідав словами, які приготував заздалегідь:

      – Є безліч інших композиторів, які сидять на хлібі й воді, вони готові взятися за такий проект на совість. І, я впевнений, зроблять це талановитіше. – Яків подумки плюнув собі в обличчя й обтерся. – Чому я?

      – Вони чули «Люципера».

      – «Люципер» – гівно. Це для лохів диджеїв. Великі темні отці повинні слухати Пахельбеля і Арво Пярта, а не «Хіт-FM». Я написав це на першому курсі.

      – Отже, тепер у сто разів краще напишеш.

      Брат замовк. Матвій знову грюкнув по столу і вигукнув слова прокляття так різко, що зразу кілька офіціанток вискочили з-за портьєр.

      – Такі люди не називають випадкових імен. Вони стукають у двері сильних світу сього.

      А ти, жлобина, пишеш озвучку для ґоблінів. Скільки тобі за ґоблінів заплатять?

      – Я не жлобина.

      – Знаєш, яку суму вони пропонують за симфонію?

      – Здогадуюсь.

      – Ти не здогадуйся, ти сюди дивись.

      І брат набрав на своєму айфоні кілька цифр.

      – Це у євро?

      – Ні, Вася, в рупіях!

      – Перельман таки відмовився від мільйона за теорему Пуанкаре. Знаєш, що він їм сказав? «Навіщо мені мільйон доларів, якщо я знаю, як керувати Всесвітом?»

      – Ти не Перельман. Можеш не кокетувати.

      – Євро впаде. Долар впаде. Єна впаде. Все повалиться. Так написано в Біблії. Сон Навуходоносора про колоса на глиняних ногах. Ти читав?

      Матвій кривлячись подавив відриг.

      – Великі темні отці кажуть, щоб ти про колос не хвилювався. Не твого розуму справа, без тебе розберуться. Так що бери, поки пропонують.

      – Не можу. У Європі за свої симфонії таких грошей не отримує навіть Бульоз, – сказав Яків.

      – Хто такий Бульоз?

      – Бульоз – це бог. А я ні, – сказав Яків.

      Саме тоді на обличчі Майї, яку Яків поставив собі на заставку мобільного, з’явився невідомий номер.

      Палець Якова рефлекторно потягнувся до кнопки і прийняв виклик.

      – Слухаю вас, – сказав Яків, дивлячись на Матвія.

      11.

      – Тато помер. – сказав Яків Матвієві після хвилинної розмови. – Годину тому. Серцевий напад.

      – Як це – помер? Що значить – помер?

      – Значить, забрали ямадути. Цьоця Галина тільки що сказала.

      – Шо ти мені втираєш, я з ним зранку говорив. Не може такого бути.

      – Матвію… Ти мене чуєш?

      – Бля-а-а-а! Ну чому саме тепер? – Матвій затулив обличчя руками і застогнав. – Тато, ну на хера ти так?.. Не міг зачекати?

      Яків сидів мовчки. Руки склав на колінах.

      Брат прибрав руки від обличчя і поглянув на Якова.

      – Ну от.

      Яків кивнув у німій згоді. Більше в ту хвилину не було чого додати.

      – Малий знає?

      Малий – Іван – був їхнім третім братом, наймолодшим.

      Яків кивнув.

      Офіціантка з люб’язністю, властивою цьому закладові, спитала:

      – Будете замовляти ще?

      – Прошу рахунок, – сказав Яків.

      Матвій заходився натискати кнопки на своєму органайзері.

      – Два