Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник). Остап Вишня

на вас буде побито нового-новісінького віника, вас ніколи не переведуть на вищий курс.

      Вищий курс – це свині.

      Самі ж ви, певна річ, розумієте, що це вже справа далеко серйозніша, ніж гуси.

      Свиню ви вже в самій сорочці не впасете. Тут уже обов’язково потрібні були штани… Хоч і з прорішкою ззаду, а проте штани, та ще й на одній підтяжці.

      Замість дубця потрібний невеликий кийок.

      Цю справу доручалося громадянинові від шести років. Раніше – ні. Бо тут треба було певної вже кваліфікації, а найголовніше – поважності.

      Сказати:

      – Аля! Бодай була вона тобі здохла!

      Це не те, що невинне й наївне:

      – Гиля-гиля!

      Тут уже треба було, щоб свиня почувала, що над нею є верховне начало, треба було вчасно й уміючи вхлудити її кийком, не хапаючись і не нервуючись, а свідомо своєї гідності, ніби так, між іншим, прослати на вигоні басом:

      – А куди ж ото ти пішла? Кажи, га? Куди, ря-а-а-а-ба?

      А потім солідно додати:

      – Сибірки на тебе нема!

      «Володарем» над свинями ми були до 10—11 років. Потім ішли такі «курси» вищої освіти:

      Телята.

      Вівці.

      Корови.

      Коні…

      Переступивши на телячий курс, вже «дозволялося» вкрасти в батька паперу й закурювати цигарку з кінського кізяка або прохати в прохожих (тільки не з свого села!):

      – Дядю, закурить нема?!

      – Нема!

      – Так дайте ж хоч сірничка!

      В цей час (узимку) починалася й загальна освіта в місцевій церковноприходській або в народній школі…

      Звичайно, коли була та школа та були чоботи, щоб у школу ходити.

      Дійшовши до кінського курсу, ввечері вже можна було, пригнавши коней додому, вискочити на вулицю на колодки.

      Коли мати, було, почнуть:

      – Уже, сибіряко, хата тобі чимсь тхне? Уже на вулицю?

      Можна було матері відповісти:

      – Та!

      А як батько почнуть, краще мовчати. Бо в батька аргументи були значно солідніші:

      – Ти не той, не дуже! Що ото чоботи вже «бутилками» пристроюєш? Ти мені дивись! Поб’ю на сукиному синові істика[44] до цурки![45]

      Батькові іноді тільки можна було сказати, та й то потихеньку:

      – Та я хіба, тату, що?! Я ж – нічого…

      Кіньми закінчувалася освіта в нашому «технікумі».

      Освіта в «технікумі» провадилася однаково для хлопців і дівчат.

      З певними, розуміється, відмінами: одночасно з «технікумом» хлопець вчився погоничувати, тесати, стругати, а дівчинка – коноплі брати, тіпати, прясти, вишивати.

      А далі функції хлопчачі й дівчачі різко розмежовувалися: хлопець ішов на плугатаря, на косаря, а дівчина на полільницю й на в’язальницю.

      Співати вчилися разом на колодках. Співать – це обов’язково, як дихати.

      Закінчувалася наша освіта материними словами:

      – Женить би вже лобуряку слід!

      Або:

      – Та моя вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так у м’ясниці й обкрутимо!

44

Істик – палиця із залізним наконечником для очищення лемеша плуга від землі.

45

Цурка – короткий обрубок дерева, цурпалок, кілочок.