Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник). Остап Вишня

Читать онлайн.
Название Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник)
Автор произведения Остап Вишня
Жанр Юмористическая проза
Серия
Издательство Юмористическая проза
Год выпуска 2010
isbn 978-966-14-1699-3



Скачать книгу

із хвоста?! Це ж «шийка»! А на шиї й голова!

      – Та то хвіст, а не шия! Сам нічого не знаєш, а лаєшся!

      – Не все тобі ’дно, чи од хвоста до голови мірятиму, чи від голови до хвоста?

      – Ну?!

      – Вершок і сім восьмих! Іди к чорту! Пливи! Не міг на паршиву восьмушку вирости?! А теж лізе!

      …Ходім додому!

      Вечеряв «дядя» не «чтось-то», а тараню.

      Вишневі усмішки київські

      Чий Шевченко?

      – Наш Шевченко!

      – Ні, наш Шевченко!

      – Та ні, таки наш Шевченко!

      – Наш!

      – Наш!

      А як насправді, чий же Тарас Григорович? Наш чи їхній?

      – Їхній!

      Факт! Що факт, то факт, нема де правди діти – їхній…

      – Який там, – вони кажуть, – Шевченко революціонер, коли він і віру, і церкву, і Бога так поважав, так славословив, так шанував!

      І що ви на це скажете?

      Правда!

      Читайте, як він до цього всього ставився:

      Храми, каплиці, і ікони,

      І ставники, і мірри дим,

      І перед образом твоїм

      Неутомимії поклони —

      За кражу, за війну, за кров,

      Щоб братню кров пролити, просим,

      А потім в дар тобі приносим

      З пожару вкрадений покров…[50]

      Бачите?

      Пожар, небезпека, згоріти можна, загинути – раз плюнуть, а ми, незважаючи на це все, в огонь, мовляв, ліземо, щоб свиснути покров і Богові в дар принести…

      Хіба це не любов, не самопожертва?

      Хіба це не повага до релігії, до церкви?

      І це ще не все…

      У поемі «Іван Гус» Тарас Григорович просто кричить за автокефальну церкву:

      Автодафе! Автодафе!

      Гуртом заревіли…

      «Автодафе» – це тоді так звалась автокефалія.

      Можна дуже багато з Шевченкових творів таких прикладів понаводити, але гадаємо, що досить буде й тих.

      Далі…

      Відношення Т. Г. Шевченка до панів. Безперечно, дуже симпатичне. Та й інакше й бути не може. Сам кріпак, змалечку вихований на панській ласці, він все своє життя про панів ізгадує. Устами героїв своїх віршів він їм шану і дяку віддає…

      Послухайте, з якою любов’ю Лукія («Відьма») розказує дівчатам про те, як вона пана любила:

      А вона їх научала,

      Як на світі жити;

      Розказує, як і вона

      Колись дівувала

      І як пана полюбила,

      Покриткою стала.

      І як стригою ходила,

      Близнят породила.

      ……………………

      Усе, було, розказує,

      Але плачуть дівчата,

      Та христяться, жахаються,

      Ніби пан у хаті…

      Ви бачите, з якою любов’ю ставилося населення до панів. Проста дівка Лукія настільки любила пана, що не одну дитину йому народила, а цілих двоє. І дівчатам потім розказує. Дів чата з радості аж плачуть, і в екстазі їхньому їм навіть пан увижається («Ніби пан у хаті…»).

      Далі…

      Ми вважаєм Шевченка за борця за волю. Помиляємося ми. Шевченко любив неволю. Він її навіть ідеалізував.

      Пригадайте:

      Заснули,



<p>50</p>

Храми, каплиці і ікони… – цитата з поеми Т. Г. Шевченка «Кавказ».