Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник). Остап Вишня

Воно хоч і височенько, а щоб невдобно, сказать не можна! Драбина достає, і колодку підставити можна так, що струснеш – і все! Мій, думаю, буде! Підставив драбину, поліз… І колодку в самий раз пристроїв, і все… Тільки наважився струсонути – воно, лиха личина, хай Бог простить, тільки – дз-з-з! Та в самісінький же вам ніс: раз!

      Та так же болюче, як ніколи!

      Одмахнувсь! Сльози тільки: кап! кап! кап! Чую, жене мого носа! Як рисаком жене!

      Труснув ще…

      А воно штук із десяток у лоба як ужарять!

      – Чорти б вас!..

      Тільки ото промовив «чорти», коли це:

      Трісь!

      (А колодку з роєм держу!)

      Трісь! – та як поперло, як поперло, так, їй-бо, хай Бог простить, сажнів з п’ять, ноги вгорі, а голова внизу, летів, як яструб. А потім як кинуло, аж кавкнув. Кинуло та ще й колодку на голову наділо! Так вони як рвонули мене з усіх боків, то я як висмикнувсь із колодки, та як ударив, так у сажі[48] з кабаном опинився…

      Упав та й стогну!

      Виволокла стара з сажа, насилу очуняв! Запричащався. Такого вони мені меду дали!

      Отаке буває…

      «Ото не чортихайся, раз із бджолами діло маєш», – каже стара.

      Так воно таки правда! Я вже запримітив: раз по пасіці чорта згадав, тікай краще. Особливо як за роєм лізеш.

      Чорт, знаєте, та ще при трухлявій драбині завжди таку халепу вам устругне…

      А мед… мед, що й казати, штука солодка…

      Як я рибу ловив

      Р-а-а-нок! Не ранок, а вірші!

      Угорі – небо. Внизу – земля. А передо мною ставок…

      Ви знаєте, що таке ставок?

      Це така велика-велика глибока з землі тарілка, а в ній не «Supe а lа peisanne» (так у «Ренесансі» пишуть), а вода.

      А у воді – риба, раки.

      Моє завдання як рибалки впіймати оту рибу, а коли трапиться, то й рака.

      Це одно.

      Друге: мати з отого всього: 1) насолоду, 2) відпочинок душі моєї розхристаної і 3) юшку із свіжої риби.

      Для того з собою взяв:

      а) Обов’язкову постанову № 118 Харківського губвиконкому (правила, як ловити рибу),

      б) сантиметр,

      в) циркуль,

      г) парасолю (сонце!),

      д) кошика, де вмістилося б півдесятка тарані, пляшка перцівки («довоєнного качества»!), 2 ф. хліба й ін.,

      е) посвідчення особисте,

      є) учотну картку,

      ж) удку,

      з) жінку.

      Все, значить, що полагається. Закинув…

      – Клюйоть, дядя?

      – Проходь! Проходь! Свого часу клюніть!

      Пішов… І вже здалеку на голос «Гречаників»:

      Удіть, дядя, удіть,

      А вечерять чтось-то будіть.

      «Смійся, – думаю, – смійся!»

      Перші дві з половиною години стоїчно дививсь у ставок і думав: «Отже, дивись: кисень з воднем, яке-небудь Н2O, а скільки риби має…»

      А я, можна сказати, людина, homo, а хоч би тобі паршивенька тулька!..

      Коли це: плиг-плиг-плиг! Поплавок!

      Сіп!

      – Є!! Ага! Лови, жінко, лови-лови-лови! Держи! Впіймала?

      – Є!

      – Карасик? Давай сантиметр. Давай циркуль. Давай обов’язкову постанову Губвиконкому. Як там сказано? «Карась не

48

Саж – хлів для тримання та відгодівлі свиней.