Пер Ґінт. Генрик Ибсен

Він же в замку.

      Оза: Який там гамір на дворі.

      Карі: Це їде

      Остання фіра з Гегштадта…

      Оза: Мій Боже!

      Коли б мене вже вивезли в труні!

      Таке життя прокляте. До сорочки

      Усе забрали, все! Чого сам Гегштадт

      Не взяв, те війт до себе загорнув,

      Плювать у вічі всім отим суддям!

      (Сідає на край ліжка)

      Тепер зійшли ми на дідів дощента;

      Мужик був строгий та судді строгіші,

      Не було ласки, ради чи поради,

      Не було Пера, не поміг ніхто…

      Карі: До смерті вільно жити вам в тій хаті.

      Оза: Неначе кітці на ласкавім хлібі.

      Карі: Прийшлось за Пера дорого платить!

      Оза: За Пера? В чім же ж винна тут дитина?

      Хіба ж то Інгрид не вернула ціла?

      Це ж чорт на гріх привів мойого хлопця,

      Його судити треба, а не Пера!

      Карі: Мабуть, вам треба кликати панотця;

      Вам гірше, ви не чуєте цього?

      Оза: Поклич, як хочеш, може, це і краще.

      (Палко)

      Та ні! Навіщо тут чужих людей?

      Сама йому поможу, як усі

      Його від себе трутили – я ж мати.

      Оце для мого Пера кожушина;

      Направить треба, діри полатати,

      А де ж панчохи?

      Карі: Там десь між лахміттям.

      Оза: (перекидаючи шмаття)

      Гей-гей, це що? Старенька, ржава ложка

      Малим він з неї ґудзики звик лити,

      Одна з його улюблених забав!

      Було раз свято. Пер прийшов до батька

      І просить крихти олова. А батько:

      Не маю, каже, олова; ось срібло.

      Мій син хай сріблом грається! І дав

      Йому монету золоту. Старий

      В шумі вина не розбирав чи сріблом,

      Чи золотом дав гратися дитині…

      А ось панчохи; наче решето,

      Пошити слід.

      Карі: Не вадило б.

      Оза: Пошию

      І ляжу в ліжко; давить щось і коле.

      (Зрадівши)

      Диви – вовняні сорочки! – Забули!

      Карі: Забули, справді.

      Оза: Найдене добро!

      Одну їм можна повернуть, а другу…

      Або – обі сховаємо. У Пера

      Сорочка драна і брудна.

      Карі: Це ж гріх.

      Оза: Нехай! Та ж піп усе про те торочить,

      Що Бог великі всім проща гріхи,

      Простить і нам цей невеликий злочин…

      III. Картина

      Галявина перед новозбудованою хатиною в лісі. Над дверми– оленячі роги. Високий сніг. Вечоріє.

      Пер Ґінт стоїть перед дверми, до яких прибиває великий дерев’яний замок.

      Пер Ґінт: (сміється час до часу)

      Замок сюди, щоби від злобних тролів

      Й лихих людей запертися безпечно;

      Замок сюди, щоб жодна вража сила

      Моїх порогів не переступила!

      Приходять смерком, стукають, товчуться:

      – Відкривай! Ми наче думи невгомонні,

      Мов дні хмарні, мов ночі ми безсонні!

      Влізаєм в постіль, шугаєм в огнище,

      Крізь комин