Пер Ґінт. Генрик Ибсен

З людини худобу робити?

      Дід із Довра: Синашу!

      Двірським кавалером стаєш у хвості.

      А жовту кокарду, що зараз припнуть,

      На празник великий у пас тільки носять!

      Пер Ґінт: (подумавши)

      Говорять – людина мізерний атом

      Хилитися мусить, куди не повіє.

      Давайте хвостяку!

      Дід із Довра: А бачиш – зумієш!

      Придворний троль: Тепер же попробуй виляти хвостом.

      Пер Ґінт: (роздратовано)

      Ну годі, до біса! Чи схочете ще,

      Щоб я для вас віру батьківську покинув?

      Дід із Довра: Про віру байдуже. В що хочеш, в те вір.

      Важне у нас зверхнє – наш одяг, наш хід,

      А вірою зви це, що ми звемо – жах.

      Пер Ґінт: А все ж таки – мимо тих всіх пустяків

      Ти хлопець – нічого. Я й думать не смів.

      Дід із Довра: Синашу! Ми гірші здаємся, чим є,

      І в тому різниця між нами і вами,

      Та годі вже діла поважні вести –

      Пора вже на радість для уха і ока.

      А вуте музики настройте арфи,

      Танечниці, доврських танків заведіть!

      (Музика і танці)

      Придворний троль: Сподобалось?

      Пер Ґінт: Що? Гм.

      Дід із Довра: Не бійся – скажи!

      Що бачиш?

      Пер Ґінт: Я бачу ціле чортзнащо –

      Корова по струнах копитом товче,

      А льоха тупцює в коротких штанцях.

      Придворний троль: Сейчас його в штуки!

      Дід із Довра: Отямтеся, в нього

      Ще людські всі змисли.

      Дівчата-трольчині: Ми вирвемо їх!

      Проколемо уха і виберем очі!

      Жінка в зеленій сукні: (плаче) Така нам похвала за співи і танці?

      Пер Ґінт: Це ти так гуляла? Мій Боже – крихітку

      Ударити в жарти на пирі не вадить.

      Жінка в зеленій сукні: Ти справді жартуєш?

      Пер Ґінт: Хай чорта не бачу,

      Танці і музика були надзвичайні!

      Дід із Довра:

      Раз в раз таке лихо з цілим людським родом,

      Держиться свойого, як вош кожуха.

      Печи його жаром, ножем ріж – однако

      Часочок і рани усі загояться.

      От зять мій на примір – такий був укладний,

      Позволив нам з себе людську зняти ношу,

      Напився із чарки, дав хвіст причепити,

      Усе, як годиться, здалося, що в ньому

      Умер старий Адам, аж гульк із усього

      Опять же явилась людина, як перше,

      Так, так – нам, синашу, лічитися треба,

      Прогнати із себе людськую природу.

      Пер Ґінт: Лічитися?

      Дід із Довра: Що ж бо? Я ліву зіницю

      Заріжу легенько, глядітимеш косо,

      Та все, на що глянеш, побачиш таким,

      Як ми його бачим. Праве око виймем…

      Пер Ґінт: Здурів ти?

      Дід із Довра: (кладе на стіл операційне приладдя)

      Ось, бачиш – мої причандали,

      По всьому дістанеш кінські окуляри.

      Як глянеш, побачиш ти любку в красі

      Й плести нам не будеш про глупу корову,

      Ні льоху, що мала