Пер Ґінт. Генрик Ибсен

на собі волосся)

      Усе проти мене гуртом сприсяглося:

      Діброви, гори, озера і ріки,

      Шляхи його губляться в мряці,

      Скеля упасти на нього готова.

      Люде ж, о люде, нехай би піймала,

      Було би по ньому! Та я нізавіщо

      Не дам його – вирву з обнять самій смерті!

      (Звертається до Сольвейги)

      І як же не дивно? Це справді мій син,

      Що вмів лиш грозити й плести теревені,

      Що вмів попід хмари гуляти на рені,

      Язиком до неба сягати з долин?

      Той сам… І не знаю – радіти чи плакать?…

      Удвоє ми з Пером недолі зазнали –

      Бо знать тобі треба, що муж був пияк,

      По селах ганявся, строїв небилиці,

      Котилися гроші, неначе з криниці,

      Я ж радити в горю не вміла ніяк.

      Удвох ми із Пером трималися хати

      Й старались як-небудь журбу розганяти,

      Боротись з судьбою не було в нас сил,

      Поглянуть їй в вічі не було відваги,

      А всякому треба потіхи, розваги,

      Як рибі водиці, а пташечці крил.

      Один її найде у чарці, а другий

      Шукає – чим міг би себе обмануть.

      І ми розважали себе казочками

      Про князів, царівен, про кляті клади,

      Про тролів триглавих, страшних вовкулаків,

      Докіль не до краю дійшли. Хто б подумав,

      Що хлопцю не зійдуть казки ці від ума?

      (Знову перелякано)

      Гу, що за гомін? Троль чи лісовик!

      Пер! Пер! Це він – це хлопця мого

      крик!

      Вибігає на горбок й дивиться крізь озеро в далечінь. Батьки Сольвейги й Гельга приєднуються до неї.

      Оза: Живого духа довкруги нема.

      Чоловік: (вдумливо) Це зле для його.

      Оза: (крізь плач) Зблукана овечка.

      Чоловік: (лагідно потакує) Пропаща.

      Оза: Ні! Цього ви не кажіть,

      Він парень годен! Другий би радів.

      Чоловік: Безглузда!

      Оза: Хай безглузда я для тебе,

      Та хлопця мого ображать не смій!

      Чоловік: (ще більш понуро з лагідним поглядом)

      Твій син пропащий. Камінь в нім, не серце.

      Оза: (перелякано)

      Не вірте! Бог не є такий жорстокий!

      Чоловік: А вмів би він спокутувать гріхи!

      Оза: (палко) Ні. Та він вмів їздити по небі.

      Жінка: Бог з вами!

      Чоловік: Що ви кажете?

      Оза: Нехай!

      Та знайте – син мій гори переборе,

      Нехай лиш тільки вибесь з колодок!

      Чоловік: Колись його побачиш на гіллі.

      Оза: (кричить) Сохрань нас, Боже!

      Чоловік: Кат його, як всилить,

      То каяття його униз похилить.

      Оза: (приголомшена)

      Ви з горя мого смієтесь! Ходімте!

      Чоловік: Ходім спасати грішну душу!

      Оза: Коли в багні він – витягнем на сушу!

      Як в силі тролів – вдаримо у дзвони.

      Чоловік: Гм. Тут доріжка.

      Оза: Хай вас Бог хоронить

      За вашу ласку.

      Чоловік: Діло християн.

      Оза: Значиться –