Пер Ґінт. Генрик Ибсен

Пере, їздити по небі?

      Пер Ґінт: А що ж! Як хочеш – прожогом чи в трап?

      Жених: І маєш плащ, що робить невидимим?

      Пер Ґінт: Шапку-невидку, кажеш, певне, маю.

      (Відвертається від нього. Сольвейга іде крізь подвір’я й веде Гельгу за руку)

      То ти, Сольвейго? Гарно, що прийшла.

      (Бере її за руку)

      Тепер підемо погулять, не правда?

      Сольвейґа: Пусти!

      Пер Ґінт: Чому ж бо?

      Сольвейґа: Дикий ти, мов кінь.

      Пер Ґінт: Хіба ж то рен не дикий перед літом?

      Не будь же горда і ходи зі мною.

      Сольвейга: (бере руку назад)

      Не можу.

      Пер Ґінт: Справді?

      Сольвейґа: Ти зовсім підпитий.

      (Іде з Гельгою геть)

      Пер Ґінт: Узяв би ніж і різав до одного!

      Жених: (торкає його ліктем)

      А, може б, ти один мені поміг?

      Пер Ґінт: До Інгрид хочеш? Де ж вона?

      Жених: В коморі,

      Пер Ґінт: Так-так… Мені б ти небо отворив…

      Жених: Не міг би ти піти собі до чорта?

      Пер Ґінт:

      (раптом його осяйнула думка, говорить тихо, сильно)

      Вона в коморі!

      (Наближується до Сольвейги)

      Ах, ті очі вені!

      (Сольвейга хоче йти, але Пер заступає їй дорогу)

      Боїшся, може, що я мов бурлака?

      Сольвейга: (швидко) Ні, ні, ти справді так не виглядаєш.

      Пер Ґінт: Я, правда, трохи вийшов з рівноваги,

      Та це було з досади тим, що ти

      Мене пошила в дурні. Ну – ходім!

      Сольвейга: Не можу, Пере, може, й проти волі…

      Пер Ґінт: Кого ж боїшся?

      Сольвейга: Батька.

      Пер Ґінт: Чистий сміх!

      Твій батько певне з-поміж тих,

      Що уха вниз спускають раз у раз.

      Сольвейга: Не знаю, що сказать тобі на це…

      Пер Ґінт: Бо ви сектанти всі, молитвотреби,

      Твій батько, мати, може, навіть ти.

      Чого ж ти вмовкла?

      Сольвейга: Дай мені спокій!

      Пер Ґінт: О, ні!

      (Приглушеним, але сильним і грізним голосом)

      Я в троля замінюсь страшного

      І прийду в опівніч до ліжка твойого.

      Як вчуєш, що драпає щось, то не думай,

      Що кітка, а знай, що це я –

      Кров вип’ю, ввійшовши, мов змора, у дім,

      А Гельгу з кістками і косами з’їм!

      Бо знать тобі треба, що я вовкулак –

      Кусатиму в руки і плечі, мов рак.

      (Раптом міняє голос і благає)

      Гуляй зі мною, Сольвейг!

      Сольвейга: (сумно глянувши на нього) Ти недобрий!

      (Іде в хату)

      Жених: (знову вертається)

      Корову дарую за поміч…

      Пер Ґінт: Гаразд!

      Пропадають за хатою. Тієї самої миті з майдану виходить юрба народу, більшість п’яних. Крик і замішання. Сольвейга, Гельга та її батьки стають з іншими старшими людьми на порозі хати)

      Кухар: (до коваля, що йде на чолі юрби)

      Не зачіпай!

      Коваль: (скидає куртан) Поміримось на клуби!

      Пер