Глибше, ніж секс. Мария Волкова

схований у двориках, і я ніколи раніше сюди не ходила – не було часу та й компанії. Я відчинила двері, вони голосно дзеленькнули, і всі звернули на мене увагу. Чорт, як не люблю цих дзвоників на дверях! Чому вони всі вилупилися? Я одразу помітила серед натовпу Дениса – його хитрий погляд неможливо було сплутати ні з яким іншим. Я підійшла до столика, зняла верхній одяг і повісила його на вішак в кутку приміщення.

      – Привіт, я не знав, що ти п’єш, тому взяв те, що подобається всім дівчатам – лате. Як на мене, тут воно найсмачніше.

      – Прекрасно, дякую, – трохи різко відповіла я.

      – Так що там у тебе коїться? – запитав хлопець зробивши невеличкий ковток з маленького горнятка. У ньому була чорна кава з густою жовтуватою пінкою зверху. Він справді хотів мене вислухати.

      – Загалом, ця дівчина знайшла мене в універі й попросилася трохи пожити. Наскільки я зрозуміла, у неї проблеми в сім’ї. Її обличчя в синцях і вона говорила щось про побиття сьогодні вночі, коли прийшла п’яна, – коротко розповіла я.

      – Ого, то можна було просто попроситися пожити? – засміявся хлопець.

      – Не смішно, – кинула я. – А що, як її почнуть шукати батьки?

      – Це навряд чи… Хіба що знову буде потрібна жива боксерська груша, – з сумною посмішкою припустив Денис.

      – І ще в мене зараз уся постіль у кімнаті оббльована… Чужі шлункові відходи я ще не відмивала, – скривилась я. – І не збираюся.

      – Кх, ахаха, – попирхнувся кавою хлопець і зайшовся сміхом. – Так ось чому ти так швидко погодилася зі мною зустрітись, – додав він із вдаваним доріканням. – Ну, все буває вперше, нехай щастить із прибиранням!

      – Та йди до біса!

      Я вже була готова обматюкати його з ніг до голови, але раптово посміхнулася (але це тільки тому, що матюкатися в публічних місцях було б вкрай невиховано).

      Ця ситуація зі сміхом у момент злості нагадала мені, як у молодшій школі, коли на мене кричала вчителька, я просто душилася, щоб не засміятися. Вона кричить, а в мене сльози ледь не течуть від сміху. Захисна реакція чи істеричний сміх – називайте, як хочете, але, чорт, це було так смішно й страшно водночас! Пройшло чимало років, але цей дитячий недолік залишився зі мною, хоч недоліком він мені вже не здавався. Це допомагало ставитися до проблем легше та зі сміхом. Коли на тебе кричать, важко щось змінити, а криком у відповідь ти лише розпалиш війну, тому залишається просто сміятися, і who cares?

      Мені важко було злитися, коли хлопець був поряд. Він смішив мене навіть коли дратував. І я не встигла помітити, чи була в мене осіння депресія. Напевне, завдяки йому я опинилася поза зоною ураження. Я була рада, що в новому місті в мене так швидко з’явилися знайомі, хай то нав’язливий чувак чи алкоголічка з синцями та купою невирішених проблем, все ж хоч якійсь люди. Я була не сама, і це не могло не тішити.

      – Мм, смачна кава, дякую, – посміхнулася я.

      Хлопець кивнув у відповідь.

      – Звідки ти їхав того дня, коли врятував мене? – запитала я.

      Хлопець спохмурнів