Глибше, ніж секс. Мария Волкова

Вона така неймовірна! – загорілася я.

      Такт цієї пісні був настільки лайтовим, таким ніжним і водночас чітким, що я відчула себе в якомусь осінньому мюзиклі, де я – дівчинка в червоному пальті в горошок, у руках прозора парасоля, а на фоні пісня «Kimbra – Settle down» і ще чорні чобітки на каблучку, якими я вправно вистукувала в такт. А як же без них? Іду собі й пританцьовую на фоні пастельних кольорів осені.

      Після закінчення пісні я вихопила телефон хлопця і поставила пісню на повтор. Вона стоятиме й у мене на повторі, коли додам її собі, доти, доки мене не нудитиме від мелодії. Доки в один момент я не витягну навушники з вуха й не скажу: «Це найгірша пісня у світі». Але на даний момент вона була найкращою. Реально найкращою з-поміж усіх. Я чула, як мої плечі роблять хвилі, а в уяві транслюється кліп під пісню з моєю участю, де я у чобітках на каблучку й під парасолею. Мені сподобалося це шоу в голові, і я сподівалася, що бачитиму його тепер завжди, слухаючи цей трек.

      – Ні, ні, ні, ні, ну навіщо ти мені її ввімкнув?! Я ж тепер не заспокоюся! – почала кричати я. – От лайно, та це бісів шедевр!

      Я легенько стукнула Дена кулаком у плече. Хлопець почав заливатися сміхом, змотуючи навушники у вісімку

      – Та ніфіґа це не смішно! Ох, і навіщо я тільки погодилася на це… – зітхнула я.

      – Та годі тобі, – спокійно сказав Ден. – ходімо на пари. Подумаєш, пісня… – та як він сміє?!

      Цілісіньку пару цей шедевр грав у моїй голові. Коли викладач говорив, насправді він озвучував цю пісню, і тепер у пальті в горошок був уже він, а не я. Ось так засяде тобі в голові пісня, і хоч пам’ять витирай, а вона таки з тебе не вилізе. І після розмови з хлопцем мене хвилювала та сама проблема, що і його…

      Іноді те, чого ми цураємося довгий час, виявляється таким чудовим, що ми проклинаємо своє життя і час, який був прожитий без цього. Але чи цінували б тоді ми це «щось» так сильно, як зараз?

      10

      Якби мене запитали, про що була лекція, то я б без вагань відповіла: «Викладач півтори години співав нам пісню і танцював». Пролунав дзвінок, і я вийшла з аудиторії. Переді мною простягався довгий коридор, у якому, як завжди, товклися студенти. І серед їхніх облич я помітила копну фіолетового волосся. Ось і можливість помститись. Я швидким кроком наближалася до цілі, пропихалася крізь скупчення студентів, готуючи своє плече до удару. І вже за мить пролунав звук зіткнення двох тіл.

      – Ой, вибач! Я не помітила тебе, – з награною обачністю сказала я. Фіолетова голова повернулася до мене, і моє обличчя скам’яніло, змінивши саркастичний вираз на шокований.

      Під оком дівчини світився трохи темніший від її волосся синець, а на скулі красувалася невдало зафарбована тональним кремом подряпина. Мені стало дуже незручно та моторошно. Що з її обличчям? Я стояла, мов укопана. От чорт, незручно вийшло… Вона подивилася на мене поглядом, що був повністю протилежний тому, який я бачила в кампусі, коли вона своїм вчинком налаштувала мене проти себе. Очі були сумні, наче в того собаки біля вхідних дверей мого під’їзду, і якби вони,