Кобзар. Вибрані твори. Тарас Шевченко

отут позавчора

      Перед жидом гнувся,

      А сьогодні… та й жаль стало,

      Що лихо минуло.

      Гайдамаки понад яром

      З шляху повернули.

      Наганяють півпарубка.

      Хлопець у свитині

      Полатаній, у постолах;

      На плечах торбина.

      «Гей, старченя! стривай лишень!»

      «Я не старець, пане!

      Я, як бачте, гайдамака».

      «Який же поганий!»

      «Відкіля ти?»

      «З Керелівки».

      «А Будища знаєш?

      І озеро коло Будищ?»

      «І озеро знаю,

      Отам воно; оцим яром

      Втрапите до його».

      «Що, сьогодня ляхів бачив?»

      «Нігде ні одного;

      А вчора було багато.

      Вінки не святили:

      Не дали ляхи прокляті.

      Зате ж їх і били,

      І я, й батько святим ножем;

      А мати нездужа,

      А то й вона б».

      «Добре, хлопче.

      Ось на ж тобі, друже,

      Цей дукачик, та не згуби».

      Узяв золотого,

      Подивився: «Спасибі вам!»

      «Ну, хлопці, в дорогу!

      Та чуєте? без гомону.

      Галайдо, за мною!

      В оцім яру є озеро

      Й ліс попід горою,

      А в лісі скарб. Як приїдем,

      То щоб кругом стали,

      Скажи хлопцям. Може, льохи

      Стерегти осталась

      Яка погань».

      Приїхали.

      Стали кругом ліса;

      Дивляться – нема нікого…

      «Ту їх достобіса!

      Які груші уродили!

      Збивайте, хлоп’ята!

      Швидше! швидше! Отак, отак!

      І конфедерати

      Посипалися додолу,

      Груші гнилобокі.

      Позбивали, упорались;

      Козакам нівроку,

      Найшли льохи, скарб забрали,

      У ляхів кишені

      Потрусили та й потягли

      Карати мерзенних

      У Лисянку.

      Червоний бенкет

      Задзвонили в усі дзвони

      По всій Україні;

      Закричали гайдамаки:

      «Гине шляхта, гине!

      Гине шляхта! погуляєм

      Та хмару нагрієм!»

      Зайнялася Смілянщина,

      Хмара червоніє.

      А найперша Медведівка

      Небо нагріває.

      Горить Сміла, Смілянщина

      Кров’ю підпливає.

      Горить Корсунь, горить Канів,

      Чигирин, Черкаси;

      Чорним шляхом запалало,

      І кров полилася

      Аж у Волинь. По Поліссі

      Ґонта бенкетує,

      А Залізняк в Смілянщині

      Домаху гартує,

      У Черкасах, де й Ярема

      Пробує свячений.

      «Отак, отак! добре, діти,

      Мордуйте скажених!

      Добре, хлопці!» – на базарі

      Залізняк гукає.

      Кругом пекло; гайдамаки

      По пеклу гуляють.

      А Ярема – страшно глянуть

      По три, по чотири

      Так і кладе. «Добре, сину,

      Матері їх хиря!

      Мордуй, мордуй, в раю будеш

      Або есаулом.

      Гуляй, сину! нуте, діти!»

      І діти майнули

      По горищах,