Кобзар. Вибрані твори. Тарас Шевченко

Оксано!

      Де ти ділася-поділась?»

      І хлинули сльози;

      Дрібні-дрібні полилися.

      Де вони взялися!

      А Залізняк гайдамакам

      Каже опинитись:

      «У ліс, хлопці! вже світає,

      І коні пристали:

      Попасемо», – і тихенько

      У лісі сховались.

      Ґонта в Умані

      Хвалилися гайдамаки,

      на Умань ідучи:

      «Будем драти, пане-брате,

      З китайки онучі».

      Минають дні, минає літо,

      А Україна, знай, горить;

      По селах голі плачуть діти —

      Батьків немає. Шелестить

      Пожовкле листя по діброві;

      Гуляють хмари; сонце спить;

      Нігде не чуть людської мови;

      Звір тілько виє по селу,

      Гризучи трупи. Не ховали,

      Вовків ляхами годували,

      Аж поки снігом занесло

      Огризки вовчі…

      Не спинила хуртовина

      Пекельної кари:

      Ляхи мерзли, а козаки

      Грілись на пожарі.

      Встала й весна, чорну землю

      Сонну розбудила,

      Уквітчала її рястом,

      Барвінком укрила;

      І на полі жайворонок,

      Соловейко в гаї

      Землю, убрану весною,

      Вранці зустрічають

      Рай, та й годі! А для кого?

      Для людей. А люде?

      Не хотять на його й глянуть,

      А глянуть – огудять.

      Треба кров’ю домальовать,

      Освітить пожаром;

      Сонця мало, рясту мало,

      І багато хмари.

      Пекла мало!.. Люде, люде!

      Коли-то з вас буде

      Того добра, що маєте?

      Чудні, чудні люде!

      Не спинила весна крові,

      Ні злості людської.

      Тяжко глянуть; а згадаєм —

      Так було і в Трої.

      Так і буде.

      Гайдамаки

      Гуляють, карають;

      Де проїдуть – земля горить,

      Кров’ю підпливає.

      Придбав Максим собі сина

      На всю Україну.

      Хоч не рідний син Ярема,

      А щира дитина.

      Максим ріже, а Ярема

      Не ріже – лютує:

      З ножем в руках, на пожарах

      І днює й ночує.

      Не милує, не минає

      Нігде ні одного:

      За титаря ляхам платить,

      За батька святого,

      За Оксану… та й зомліє,

      Згадавши Оксану.

      А Залізняк: «Гуляй, сину,

      Поки доля встане!

      Погуляєм!»

      Погуляли

      Купою на купі

      Од Києва до Умані

      Лягли ляхи трупом.

      Як та хмара, гайдамаки

      Умань обступили

      Опівночі; до схід сонця

      Умань затопили;

      Затопили, закричали:

      «Карай ляха знову!»

      Покотились по базару

      Кінні narodowi;

      Покотились малі діти

      І каліки хворі.

      Ґвалт і галас. На базарі,

      Як посеред моря

      Кровавого, стоїть Ґонта

      З Максимом завзятим.

      Кричать удвох: «Добре, діти!

      Отак їх, проклятих!»

      Аж