Кинджал проти шаблі. Тимур Литовченко

майоріли жовті та червоні плями. Здавалося, мине ще два-три місяці, і все навколо вимре… Дивлячись на все це, старожили кивали сивими головами й перешіптувалися між собою про необхідність улаштувати хресний хід, щоб вимолити в Господа Всемогутнього прощення за вчинені гріхи, а разом з тим – дощу, дощику… ну, хоч короткочасних гроз!..

      Нарешті Бог зглянувся й послав довгоочікувану зливу, напоївши спраглі лани й ліси. Потім знову запав спекотний тиждень. Далі боязкий ранковий дощик перемінявся жахливою спекою, а вже після Івана Купала почалася суцільна негода: з раннього ранку до пізньої ночі дощ лив стіною аж до кінця липня! Врожай гнив на корені.

      Нарешті депутація старожилів прийшла до панотця Гавриїла з настійним проханням улаштувати хресний хід уже за припинення нестерпного потопу. Ледь священик погодився, ледь домовилися про все – визирнуло сонечко, світ знову змінився, лани підсохли…

      Що б усе це означало?

* * *

      Ненадовго заїхавши до молодої дружини, наприкінці травня Іван Вишневецький, який вже остаточно одужав від торішнього поранення, виїхав на далекі межі своїх володінь, щоб особисто перевірити застави, призначені для попередження про хижі наміри грабіжників-татар. І от уже два місяці від князя не було жодної звістки.

      За час відсутності чоловіка Олександра з худенького жвавого дівчиська із хлоп’ячою фігуркою остаточно перетворилася на сформовану жінку. Стегна набули округлості, груди налилися, худеньке біле личко з величезними зеленими очима погладшало, гостре підборіддя майже зовсім зникло, невиразні тонкі губки тепер зробилися опуклими, соковитими і звабливими, немовби жменя свіжої малини. Молочно-біла шкіра ще більше пополотніла, зате стала гладенькою й оксамитовою. Одне в зовнішності Олександри лишалося незмінним: хай як ретельно не заплітала вона товсту «заміжню» косу, але з-під квітчастої хустки як і раніше виривалися непокірливі прядки рудого волосся, що вигравали на сонці найчистішим золотом.

      Сам лише вигляд попівни збуджував чоловіків і викликав у них потаємні бажання, однак при зустрічі з Олександрою вони смиренно опускали очі додолу й поспішали якнайшвидше забратися геть. І недарма: попри довгу відлучку князя Вишневецького, ніхто із простолюдинів не бажав нажити собі неприємностей з його молодою дружиною…

      Вона відчувала усі ці зміни й не розуміла, радіти їй чи тужити? Колись тонка талія втрачала форму, округле черевце зростало із кожним днем… До батька зі своїми страхами та непевністю не підійдеш – втім, у настоятеля церкви Святого Духа вистачало турбот, тому Гаврило зазирав додому як завжди нечасто. Інша річ – тіточка Марта, яка щотижня перешивала племінниці сукні, що залишилися їй від матері. Отож Олександра й чіплялася до цілительки з усілякими «незручними» запитаннями.

      – Там у тебе, напевно, бичок оселився! – жартувала знахарка, оглядаючи схвильовану вагітну.

      – Бичок?! Який такий бичок?!

      – Звичайний бичок, чорненький бочок, круті ріжки, жваві ратички, – підбурювала її цілителька.

      – Ой, тіточко, що