Кинджал проти шаблі. Тимур Литовченко

й повторив:

      – Ех-х-х, запальний!..

      – Кепсько, – підібгала губи тіточка Марта. – Нумо, то чого стоїмо?.. Ворушіться хутчіш! Несіть панича в будинок, а там подивимося, чим йому допомогти можна.

      Четверо слуг зняли перев’яз із коней, узялися за краї й понесли непритомного проводиря в кухню попівського будинку. Швидко оглянувши тут пораненого, цілителька поцікавилася:

      – Сподіваюся, стріл ви не чіпали… чи все-таки намагалися витягнути? – У голосі Марти прозвучала підозра.

      – Не чіпали, тіточко, навіть оперення не обламали.

      – Хвала Богові, що не чіпали! Тому й живий ще ваш панич дотепер, інакше б давно вже кров’ю зійшов…

      – Тіточко, а ти можеш його вилікувати? – із потаємною надією запитав один з козаків.

      – Поки не знаю, – Марта зробилася замисленою й зосередженою. – Зроблю все, що необхідно, тоді й відповім.

      – А нам що робити?

      – Ви або назад скачіть, або на нічліг залишайтеся. За панича не турбуйтеся, він у потрібні руки потрапив. Не заважайте тільки. А хочете поговорити, то господаря почекайте. Гаврило не вдома, він пішов треби виконувати…

      – Треби?!

      – Це подвір’я – настоятеля церкви Святого Духа панотця Гавриїла. Він ще звечора до помираючого відправився, тож сьогодні навряд чи додому повернеться…

      Марта подумала, прикинула щось і додала:

      – Так-так, не повернеться – адже заутреню служити вже зовсім незабаром! Отже, панотець Гавриїл, швидше за все, від помираючого прямо в церкву піде, а вже потім додому навідається, якщо ніяких інших справ попутно не виникне. Так що або чекайте, або поїжджайте.

      – А можна біля панича залишитися? Може, наша допомога знадобиться?

      – Допомога?..

      Цілителька оглянула козаків недовірливим поглядом, потім зненацька кивнула на племінницю й рішуче заявила:

      – Не заважайте краще, а допомогти мені й Сашунька зможе, вона краще за вас із цим упорається!

      – Ой, звісно, впораюся! – вигукнула Олександра, дуже зрадівши такій честі, до того ж виявленій привселюдно.

      Марта пильно оглянула козаків і запитала:

      – А чи є серед вас поранені?

      – Є, як не бути! Але ми потерпимо. Не звикати! Ви нам тільки хазяїна на ноги поставте, а інше не важливо.

      – Ну, що ж… – І знахарка знову звернулася до племінниці: – Олександрунько, біжи до Кагирличихи й попроси сулійку перваку – він у баби найміцніший. Та хутко, хутко!

      Двічі просити Олександру не довелося. Доки вона бігала до сусідки за перваком, Марта роздягнула юнака й уважно оглянула поранення. Панич при цьому стогнав, але не отямився.

      «Що ж, може, воно й на краще…» – подумала знахарка.

      Стріла, що поцілила в бік, пройшла навиліт і не зачепила життєво важливих органів, тому рана виявилася безпечною. Цілителька акуратно переломила й витягла стрілу, обмила рану густим трав’яним відваром, наклала пов’язку. До весілля загоїться…

      Зате плече стривожило Марту не на жарт: стріла пробила кольчугу й увійшла глибоко в тіло, міцно засівши там. Марта взяла витягнуту